Бідність на родовища золота та срібла спричинили з давніх часів домінування бронзи в китайському художньому металі вже в ХІV ст. до н. е. Найвищого розквіту майстерність бронзового лиття досягла в епоху царства Шан (6І8–906 рр. до н. е.). В міських поселеннях цього періоду існували цілі квартали ремісників, які виготовляли бронзове начиння в техніці втраченого воску. Особливо високими художніми якостями та канонічністю форм відзначається китайський культовий посуд із бронзи. Серед культових форм найпоширенішими були посудина для возліяння духам «дзюе», чаші «Гу» для пиття вина на культових церемоніях, посуд для збереження жертовного вина «Юй», триноги «Дин», які служили як для підігріву їжі, так і для ритуальних обрядів. Масивний і стійкий культовий бронзовий посуд доповнювався пластичними ручками, кришками, опуклими виступами та відгалуженнями у формі драконів, голів тварин, демонічних масок «тао-тьє». Тотемічні вірування зафіксували на посудинах знакові символи стихій неба, землі, грому, води, які високим рельєфом вкривають усю поверхню виробів. Серед рельєфів часто трапляються узагальнені образи тварин – покровителів людини. Охоронна магічна функція посудин нерідко диктувала їх форми у вигляді вишкірених, грізних тигрів, драконів, тапірів з гострими ребристими плавниками, лускою або кігтями. Усі деталі та орнаментика посудин характеризуються вишуканою графічною тонкістю, дзвінкістю ліній. Декор ритуального посуду іноді доповнює золота і срібна насічка, інкрустація камінням.

До середини 1-го тисячоліття до н. е. поряд з магічно-сакральною функцією бронзового посуду з’являється безліч предметів побутового характеру для вищих суспільних верств. Форми у цей період стали спокійніші, плавніші. Традиційні горизонтальні смуги рельєфного орнаменту збагачуються динамічними сценами полювання, битвами фантастичних істот. Важливе місце в зображеннях зайняли також образи людини як частини природи.

У поховальному асортименті предметів періоду Чжаньго (V – Ш ст. до н. е.) з’явилися невеликі ритуальні фігурки тварин, круглі бронзові дзеркала, інкрустовані золотом та сріблом на звороті. Орнаментика бронзи стала тоншою і пластичнішою. Рельєфні зображення були витіснені гравійованими. Поряд із дзеркалами ритуальні функції відігравали різьблені нефритові диски «Бі», що клалися на груди покійника як символ Неба. «Священний» нефрит використовувався також для виготовлення кілець-підвісок до поясів, які під час ходи ніжно дзвеніли, визначаючи шляхетність особи.

Упродовж тривалого панування централізованої імперії Хань (III ст.–IV ст. до н. е.) на розвиток металопластики Китаю значно вплинуло розширення культурних зв’язків з Середньою Азією завдяки Великому шовковому шляху. В похованнях цього часу знайдені золоті та срібні курильниці у вигляді райської священної гори Бошань, лампи з опорами у вигляді граціозних служанок, бронзові фігурки акробатів, музикантів, коней. Бронзові дзеркала стали покривати ртутною амальгамою. Серед них технологічною загадкою є так звані «просвічуючі». Сонячний промінь, відбитий на площину від таких дзеркал, давав зображення орнаменту зі зворотного боку дзеркала. В формах та орнаментиці металевого начиння періоду Хань помітні впливи мистецтва Бактрії, «звіриного стилю» Фергани. Найхарактернішою технікою декорування стала інкрустація металом та камінням чіткими ритмічними рядами на переважно простих формах посуду. Фантастична орнаментика давніх культів природи доповнилася образами, перейнятими духом конфуціанства.

Період Тан (6І8–907 рр.) відомий в історії Китаю як велика епоха золотарства. Декоративно-прикладне мистецтво володіло тими ж естетичними якостями, що й монументальні твори та живопис. Відзначені розкішним декором золоті прикраси та начиння несуть на собі вплив Сасанідського мистецтва Ірану та Індії періоду гуптів. Звідси випливає синтетичність таких елементів декору, як пальмети, виноградна лоза, лотос, метелики, мисливські сцени, фігурки буддистського пантеону. Але подібна взаємодія не заважає набути китайській металопластиці наприкінці періоду Тан яскраво вираженого національного характеру. Великого поширення у цей період набули легкі мереживні конструкції прикрас, корон та мала пластика у вигляді фігурок птахів, шпильок, клейнодів. Із вирізаного золота на делікатних дротиках кріпилися листочки, квіти, метелики, що доповнювалися перлами та коштовним камінням. Кількісне та якісне зростання предметів із золота та срібла досягло кульмінації в період Сун (960–1279). Ювелірні вироби цього часу користувалися широким міжнародним попитом. Це насамперед досконала біжутерія з використанням філіграні, сережки у вигляді елегантних птахів, шпильки для волосся в образі феніксів та інші. Усі ці твори нерозривно переплетені своєю стилістикою з китайською архітектурою, скульптурою, живописом, виробами з дерева, глини, лаку. В період Х–XІІІ ст. великого поширення набула буддистська бронзова скульптура з характерною складністю іконографічних канонів та символіки. Під впливом китайського живопису в пластичних шатах малої пластики відчувається захоплення ритмами стрічок, шарфів, намиста.

Наступний етап розвитку китайського мистецтва (ХІV–XІХ ст.) відзначений розквітом художніх емалей у різних техніках виконання. Посуд з перетинчастою емаллю існував у вигляді ваз, тарелей, курильниць, чаш. Декорування у такій техніці вимагало великої скрупульозності і точності. Найдрібніший орнамент з дроту наплавлявся на латунну основу, а крихітні утворені ланки заповнювалися різнокольоровими емалями. Готові після опалу вироби полірувалися і приваблювали багатством кольору і фактури.

Виїмчастою емаллю нерідко декорували скульптуру малих форм. Її гладку золочену бронзову поверхню доповнювали різноманітними емалевими вставками.

За європейськими рецептами китайці опанували техніку білофонової розписної емалі на міді. Перші китайські вироби у цій техніці іноді є прямими репліками лімозьких емалей ХVІ ст. На білому, жовтому, рідше рожевому тлі різноманітного начиння найхарактернішим декором були жанрові сцени європейського та місцевого характеру. Рослинна орнаментика має аналоги як в європейських виробах, так і в китайських вишивках, порцеляні. Характерною рисою китайського начиння є не покриті емаллю, позолочені краї предметів. Китайська розписна емаль досягла найвищого розквіту на початку ХVІІІ ст. Головним центром її виготовлення було місто Гуанчжоу.

Отже, китайські емалі вилилися в особливий вид мистецтва, що продовжив традиції різних національних шкіл і водночас витворив нові риси в техніці, формі і трактуванні мотивів.

Функціональною універсальністю та великою мірою асоціативності з природою у формотворенні відрізняється китайська холодна зброя. До оригінальних видів китайського озброєння можна віднести парні сокири «Шуануфу», сокиру-меч, «Дао», спис-сокиру епохи Джоу з трьома бойовими поверхнями, списи «вовчий віник», «вуха дракона», тризуб «крила фенікса» та ін.

Не зважаючи на велику різноманітність форм та видів, китайська холодна зброя поступається якістю японській та індійській.