Давньогрецький художній метал – ювелірне мистецтво давньої Греції, а також античних держав-полісів, які перебували під впливом давньогрецької культури. Художній метал у Давній Греції розвивається під впливом крито-мікенської, єгипетської та східноазіатської культур. Перші відомості про металообробні ремесла до нас доносять письмена Платона та Аристотеля. Хоча греки не створили принципових новацій у технології металообробки, ними був удосконалений сам процес ремісничого виробництва, що стимулювало відокремлення таких професій, як формувальники, волочильники, гравери, полірувальники, позолотники, ювеліри, зброярі. Образи божеств були чи не єдиною темою і об’єктом зображень у грецькій металопластиці. Численні ювелірні прикраси й металевий посуд характеризуються складністю виконання та витонченістю, стиранням граней між мистецтвом скульптора і ювеліра (наприклад, ручки-кентаври золотої амфори з Панагюриштенського скарбу). Специфічні умови розвитку грецької культури сприяли поширенню мистецтва металообробки на великій території (Причорномор’я – Балкани). Ремесло розвивалося завдяки великій кількості золота, яке потрапляло до Греції внаслідок товарообміну. Місцевий видобуток золота з річкового піску був невеликий, що визначало ступінь цінності золотих виробів. Грецькі золотарі користувалися аналогічними до єгипетських методами роботи. Вони володіли такими техніками, як кування, вибивання, лиття, гартування, паяння. Подальшого поширення набула така техніка обробки листового золота, як стиль золотого листа. На ковадлі лист золота розміщувався між пергаментними прокладками, після чого йому надавалася відповідна товщина і форма. Рельєфи на посудині вибивалися як холодним, так і гарячим способом. Знайомство з майстерністю обробки золота іонійських греків почалося з крито-мікенської культури та лідійських племен. Карбоване золото застосовувалося також для покриття монументальної скульптури, наприклад, статуї Зевса з VII ст. до н. е. в Олімпії, що не збереглася. Яскравими зразками опанування золотарських технік грецькими ремісниками є срібна амфора з кургану Чортомлик IV ст. до н. е., посуд із скарбів фракійських племен, знайдений на території сучасної Болгарії. Срібло для виготовлення посуду використовувалося значно частіше, ніж золото, завдяки дешевизні та легкості обробки. Для надання сріблу більшої твердості при виготовленні кубків, ритонів, кіліків, фіал, амфор та інших видів посуду, цей метал застосовувався греками у сплавах з міддю, цинком, кадмієм. Після виявлення прекрасних антисептичних властивостей срібла у протистоянні епідеміям військами О. Македонського на шляху до Індії срібний посуд використовувався більш широко. Грецькому посуду зі срібла й золота притаманні такі риси, як відчуття міри в елементах декору, органічність декоративних деталей з формою посуду. Початок еліністичної культури став розквітом виробництва ювелірних прикрас. Невідтворену нині мікротехніку грануляції золота, філігранність і тонкість лиття демонструє знаменита «Феодосійська сережка», скронева підвіска з кургану Куль-Оба або сережки фракійських скарбів з території Болгарії, виготовлені грецькими ювелірами в Афінах і Аттиці в IV ст. до н. е. Спеціальні домішки у сплавах із золотом надавали грецьким, здебільшого монохромним прикрасам ніжних відтінків: жовтуватого, червонуватого, зеленуватого. Грецькі ювелірні вироби відзначаються легкістю порожнистих об’ємів і ажурністю. Їх композиції мають чіткі схеми, що стали класичними, наприклад, поясні бляшки «Вузол Геракла», жолудевидні підвіски, нашийники із золотого лаврового листка, сережки у вигляді мініатюрних скульптурок божеств, сфінксів та ін. Великого поширення в античному світі набули різані з напівкоштовного каміння геми та інталії, що, як елементи перснів, служили водночас ієрархічними відзнаками, печатками і прикрасами. За часів О. Македонського з’являються високохудожні камеї, виконані у високому рельєфі. В епоху елінізму різьбярі камей виявили велике вміння використовувати живописну гру найтонших відтінків різнобарвних шарів каменю. Завдяки великій кількості коштовного каміння, що довозилося із Сходу, у цей період зростає поліхромія ювелірних прикрас. Водночас поширеними техніками стають чернь золота і срібла та інкрустація металу в метал. Потяг до поліхромії виявився також у поєднанні архітектурних деталей з мармуру з бронзою й позолотою.

Найпоширенішим металом, який використовували давні греки, була бронза. Фахівці з обробки та виплавлення міді внаслідок складності технологічних операцій цінувалися найвище. В античний період листами високоякісної міді покривалися дахи житлових і громадських будівель, але метал цей здебільшого застосовували у сплавах. Уже з VII ст. до н. е. грецькі міста-держави активно експортували бронзу та вироби з неї. Як свідчать археологічні розкопки, перші грецькі статуї богів – ксоани творилися з дерева й покривалися бронзовими деталями одягу. З бронзи широко виготовлялися котли-триноги з рельєфними фігурними зображеннями. У VIII ст. до н. е. з’являються анімалістичні фігурки, парні композиції боротьби людини з кентаврами, фігурки воїнів. У VII ст. до н. е. примітивне силуетно-орнаментальне трактування малої бронзової скульптури зміцнює прагнення виявити анатомічну будову тіла й пластичні властивості форми. У період ранньої та високої класики греки досягли великої майстерності у виплавленні великих пустотілих статуй. Унікальним прикладом такого лиття є відома 132-футова статуя Аполлона скульптора Хереса, учня Лісіппа, що була встановлена на острові Родос у III ст. до н. е.

З бронзи в Греції виготовляли також меблі, світильники, канделябри, підставки для чаш. Пізніше, у римський період, виробництво бронзових меблів за всю історію розвитку бронзового лиття набуло значних масштабів. Декоративно-функціональні схеми бронзових меблів Давньої Греції характеризуються тісним зв’язком з міфологією, образами якої сповнені декоративні мотиви практично усіх видів металевих виробів.

Давні греки були чудовими зброярами. Між 1200 роком та І ст. до н. е. відбувається поступове ознайомлення греків з залізом. Давньогрецькі легенди пов’язують засвоєння секретів обробки заліза контактами з малоазійськими хетами. Серед захисного залізного спорядження виділяються прекрасні форми веотійських шоломів для воїнів-піхотинців. До захисних латів входили спинна і нагрудна частини, металевий пояс під латами, круглі або овальні щити, виготовлені з верби, покриті шкірою чи листовим металом. Цікаві своїм орнаментальним і пластичним декором олов’яні книміди (наколінники), які за структурою були м’які та еластичні, що давало можливість закріплювати їх на ногах загинанням без додаткових перев’язей. Озброєння грецьких воїнів складали прямий (ксифос) та кривий (махайра) двобічні мечі, які носили за поясом або на перев’язі. Мечі знатних воїнів часто прикрашалися золотом і камінням. Для грецької металопластики загалом характерний великий ступінь спільності з іншими видами декоративного мистецтва та архітектури. Єдині принципи дизайну й декорування за своєю стилістичною цільністю можуть порівнятися хіба що з кращими зразками металопластики рококо.