На території України вироби з міді почали кувати в ІІІ тис. до н. е., а заліза – в І тис. до н. е. У ІХ ст. майстри знали різні види ковальських знарядь і технологічні способи виготовлення кричного заліза, наварювання сталі на залізну основу, цементацію, гартування з наступним відпуском, техніку гарячого та холодного кування. У Східній Європі знайомство із обробкою заліза за віком майже не поступається країнам Стародавнього Сходу. На території України найраніше залізоробне ковальство зафіксоване у cабатинівськійкультурі Південного Побужжя у ХІІІ–ХІІ ст. до н. е. У наступній білозерській культурі ХІІ–Х ст. до н. е. відомі численні кин джали з бронзовими руків’ями та залізними лезами (Збур’ївка, Малохортиця, Степовий, Кочкувате, Широка Могила).

Поодинокі залізні знахідки присутні в білогрудівській культурі та в бондарихинській культурі ХІІ–Х ст. до н. е. Збагачення досвідом римської металургії та зв’язками із причорноморськими й прибалтійськими металургійними центрами відбулося у черняхівській культурі.

Племена східних слов’ян зарубинецької культури володіли вільним гарячим куванням на сировинній основі кричного заліза і низьковуглецевої сталі. Мала місце цементація лез інструментів із подальшим загартовуванням, використання «пакетованої» сировини та залізних напівфабрикатів. Асортимент інструментів, зброї, предметів побуту і прикрас, які виготовляли східні слов’яни цього часу, нараховує близько 30 найменувань, що включають фібули, браслети, підвіски, защіпки, псалії, сокири-кельти, серпи, коси, долота, свердла, наконечники стріл і списів, ножі, шила, голки, цвяхи тощо. Характер технологічних процесів і типологія виробів засвідчують тотожність традицій ковальства до пізньокельтської металообробки та ковальства раніших культур від скіфо-сарматської доби до черняхівської і празької культури, асортимент виробів з кованого металу яких збільшується до 60 найменувань, розповсю джується в середньодніпровському ареалі київської культури. Безперервна тяглість традицій ковальства зарубинецької, черняхівської і київської культур стала основою для розвитку чорної металургії давньоруського Києва від так званого полянського періоду його розвитку. Майже синхронними у часі з територією Центральної та Східної України можна вважати процеси розвитку ковальського ремесла на західноукраїнських землях.

На території Карпат і Прикарпаття на розвиток ковальського та ливарного ремесел від ІV ст. до н. е. великий вплив мали кельти, що з’явилися тут у пошуках багатих родовищ залізної руди. Латенська культура кельтів-галлів стала наймогутнішим чинником переходу від бронзової металургії до залізних ремесел в Європі і, зокрема, на території Галичини, Нижнього Подністров’я та Північного Причорномор’я фіксується ІV ст. до н. е. Серед кельтських виробів першої половини ІІІ ст. до н. е. з регіону Карпат і Закарпаття зустрічаються залізні і бронзові чоловічі та жіночі пояси, півсферичні браслети, шпори, мечі з іксовидними (антеноподібними) руків’ями, наконечники списів та кельтський шолом ІІ – поч. І ст. до н. е., знайдений у Подністров’ї біля Білгород-Дністровського. Військово-політичний союз карпатських кельтів-боїв та кельтів-галатів з Малої Азії закріпився у Подністров’ї і наприкінці ІІІ ст. до н. е. поширив свої впливи на Північне Причорномор’я, що підтвер джують знахідки монет власної регіональної монетної системи золотого і срібного карбування, зокрема, 2 великих скарби монет ІІ ст. до н. е. у верхній течії Західного Бугу. У цей час фіксується на території Прикарпаття і кельтська етно-назва: Galatia, Hallissia (В. Ідзьо, 2005, С. 8). Після І. ст. н. е. металеві знахідки говорять про наслідування кельтів у ковальських та гончарських ремісничих поселеннях-городищах в Галичині V–VІ ст., що продукували зброю, кінну військову збрую, залізні наральники для дерев’яних плугів, залізні лемехи, чересла та ін. Ці знахідки віднос яться як до кельтських, так і до численних хорватських та слов’янських поселень Галичини V–VІІ ст. Розкопки городища с. Зимно Волинської обл. засвідчують наявність у цьому поселенні ремісників-ковалів, зброярів, ювелірів, що обслуговували князя та дружину ранньофеодального державного утворення на Волинських землях V ст. У період VІ–ІХ ст. ковальське ремесло активно розвивається в таких центрах, як Гайворон на Пд. Бузі (понад 20 горнів), Григорівському городищі на Дністрі, в Києві, Чернігові та ін. З’являється розширений асортимент сільськогосподарських залізних знарядь праці, удосконалюється термічна обробка заліза, технологія наварювання сталевих лез. Розвиток сільського господарства, торгівлі та інших ремесел поруч з ковальством сприяв феодалізації земель та появі міст. Високого розвою ковальство досягло в давньому Галичі, Києві, Звенигороді, Чернігові, Переяславі, в окремих спеціалізованих поселеннях – Лопутьки, Новоселки у середній Наддіпрянщині, в численних городищах-фортецях на сучасних залишках «Змієвих валів».

Поряд з виготовленням господарських знарядь ковалі Київської Русі робили зброю: мечі, бойові сокири, наконечники стріл та списів, шоломи, обладунки. Особливо пишно прикрашалися мечі. Велику майстерність ковалів Київської Русі відзначив хорезмський учений II ст. Аль Біруні. Внаслідок татаро-монгольської навали К.х. на Русі почало занепадати і відродилося лише у ХІV–XV ст., спочатку в західних областях України, що зазнали мен ше руйнувань. Майстри об’єднувалися у цехи. Археологічні знахідки до монголо-татарської навали засвідчують розвиток ковальського ремесла Київської Русі та Галицької держави на рівні високорозвинених держав середньовічної Європи. Подальше спустошення затримало розвій міського ковальства, яке з новою хвилею самоорганізації відродилося у вигляді цехів у ХV ст.

На зламі ХV–XVІ ст. був заснований Київський ковальський цех, розвиткові якого сприяло надання місту Магдебурзького права в 1494–1497 рр. Залежно від підпорядкування, київські ремісники-ковалі поділялися на магістратські, воєводські та монастирські. У 1664 р. багато ковалів з київського Подолу потрапило в полон до Кримського хана. Відомо, що наприкінці ХVІІ ст. ковальські кузні знаходилися на територіях Софійського собору та Видубецького монастиря. Реєстр київських ремісників станом на 1742 р. фіксує 2087 ковалів, з них 180 ковалів Київського ковальського цеху, що проживали переважно на Подолі. На поч. ХІХ ст. Київському ковальському цеху підпорядковувалися 56 майстерень, які у 1811 р. нараховували 679 ковалів. У 1799 р. був виданий, а 1879 р. доповнений Ремісничий устав для цехів Російської імперії, згідно з яким членами цеху могли бути дворяни. У 1902 р. Київський ковальський цех припинив своє існування.

У Львові до одного цеху належали разом з ко валями слюсарі, голкарі, мечники, ножівники, майстри лицарських обладунків (платнери) та годинникарі. За цеховими структурами 1529 і 1558 рр. шедевр, тобто твір, що його мав виконати пре тендент на звання майстра, був суто ужитковим: слід було лише при двох нагріваннях з одного шматка заліза зробили сокиру і підкову. Відомо, що у Львові виготовляли художні окуття для скринь і дверей та складні замки. Львівських мечників вважали, поряд з краківськими, кращими в усій Речі Посполитій, а ножівники славилися столовими наборами, багато прикрашенним різьбленням, з ручками зі слонової кістки та бурштину. Окуття дверей старовинних кам’яниць і храмів відзначаються монументальністю. Вони робилися у вигляді прутів, закріпле них на перехрестях цвяхами з гра нованими головками або розетками. Металеве окуття дверей було поширене і в східних областях України. Вишукано орнаментова ні двері збереглися, наприклад, у Київському Миколаївському соборі (1694 р.) та дзвіниці Києво-Печерської лаври (1744 р.). З великим хистом і вмінням виготовлялися надбанні хрести, часто їх оздоблювали променистим сяйвом або рослинними мотивами. Предметом К.х. найдовше (до середини ХІХ ст.) залишались дверні та балконні решітки, анонімні зразки яких досі прикрашають старі вулиці міст України. З 2-ї пол. ХІХ ст. з розвитком ливарного виробництва предмети К.х. стали поступатися виливним чавунним. Особливо ве ликим розквітом ковальства в Україні ХІХ – поч. ХХ ст. відзначався Львів. Тут у цей час діяло близько двох десятків фірм та майстерень архітектурного ковальства. Навчальними базами для розвитку сучасного художнього ковальства в Україні є кафедра художнього металу Львівської національної академії мистецтв, Коледж декоративно-ужиткового мистецтва ім. І. Труша у Львові, Вижницький коледж декоративно-ужиткового мистецтва ім. В. Шкрібляка, Косівський інститут декоративно-ужиткового мистецтва ім В. Касіяна, Ужгородський інститут декоративно-ужиткового мистецтва ім. А. Ерделі та ін.