Книга без наукового мазохізму: розмова з Ростиславом Шмагалом, дослідником і мистецтвознавцем

 

shmahaloКоли енциклопедія художнього металу в трьох томах побачить світ (а вона його побачить), то стане не тільки першим таким виданням в Україні, а й, можливо, у світі, оскільки до сьогодні нікому й на гадку не спадало охопити явище «художнього металу» і дотичних до нього галузей: каменерізне мистецтво, сакральний метал тощо в одному енциклопедичному виданні. Деканові факультету історії та теорії мистецтв Львівської національної академії мистецтв, доктору мистецтвознавства Рости­славу Шмагалові така ідея сподобалася, і він не став відкладати її реалізацію в довгу шухляду. Тим паче, що вивченням художнього металу займається вже понад 20 років. Саме з цієї теми ми й почали нашу розмову з Рости­славом Шмагалом, хоча кілька місяців тому світ побачило інше вагоме дослідження цього працьовитого чоловіка «Енциклопедія художньої культури», в яку ввійшли 4000 джерел бібліографії, 300 фотодокументів та словник із 1000 мистецьких термінів. Але про це згодом.

— Попри те, що займає­теся художнім металом вже майже два десятиліття, як виникла ідея підсумувати власні знання саме в енциклопедичній формі? Адже така форма є не вельми вдячною і передбачає чимало вимог.

— Цеправда. Але підсумковими знаннями у світі є саме енциклопедії, бо свідчать про рівень тієї чи іншої сфери знань. З іншого боку поява такого видання не означає, що поставлено крапку. Приміром, енциклопедія німецьких художників далі виходить новими томами вже більше ніж століття. Так і тут, незважаючи на вихід моєї енциклопедії, зупинятися не варто, але фундамент для розвитку має бути. Властиво, я взявся за цю справу, бо вивчаю львівський художній метал у світовому контексті від перших років мого викладання. Склалося так, що разом зі студентами та викладачами впродовж цього часу зміг не раз побувати на провідних світових симпозіу­мах художнього металу. До речі, зараз такі симпозіу­ми модні. Лише в Україні задекларовано як традиційні понад двадцять і не лише на Заході держави, а й на Сході. Зокрема, багато хто з львів’ян здивується, але до Європейської асоціації ковальських міст (яку зас­новано ще в 70-х роках ХХ століття Альфредом Габерманом, який для ковалів, як Папа Римський для католиків) з центром в Австрії входить не Львів, а Донецьк та Івано-Франківськ.

— Тобто ми поза кад­ром? Але чому? Адже традиції художнього ковальства у Львові доволі міцні, та й фестиваль «Залізний лев» добре себе зарекомендував. Що трапилося?

— Львів у цьому контексті окрема тема. Попри те, що ми взялися за відродження традицій художнього ковальства одними з перших в Україні, організовуючи на доповнення фестиваль «Залізний Лев», сьогодні особливими досягненнями, з огляду на ковальський рух, похвалитися не можемо. Фестиваль за останні два роки фактично не відбувається, хоча міська рада на своєму сайті цей фестиваль донедавна рекламувала. Торік восени навіть трапився казус: на фестиваль приїхали учасники з інших міст, зважаючи на інформацію на сайті Львівської мерії. Але традиційні організатори фестивалю проводити його насправді не планували. Причиною цього є мінімальне фінансування, яке нібито мало би бути для міських проектів. Але оскільки воно відстає від самого процесу на два, а то й на три роки, то організатори (які завжди в такі події вкладають власні кошти), не дочекавшись бодай часткової реальної фінансової підтримки, закрили захід. І, відповідно, фестивалю сьогодні вже не існує. Можемо лише позазд­рити Івано-Франківську, чий щорічний фестиваль «Свято ковалів» є сьогодні, напевно, найпотужнішим і найякіснішим в Україні. Та ще й місто отримує в подарунок чудову садово-паркову ковану пластику, яка насправді є дуже доброю пропагандою ковальського ремесла.

— Якщо взяти художній метал в цілому, то це тільки ковальство чи й інші напрями мистецтва?

— Не лише ковальство, а й художнє зброярство, емальєрство, все, що має стосунок до ігор толкієністів чи історичних реконструкцій тощо. Художній метал у наших начальних закладах ніколи не був вузькопрофільним. Як правило, студенти за 4 чи 6 років навчання засвоюють усі його напрями, а потім вже вибирають для себе той, який їм більше до душі. І тому сьогодні навчальні заклади в тому процесі дуже активні. Скажімо, наші студенти вже з перших своїх вилазок на міжнародні ковальські зібрання (кінець 1990-х років) поверталися додому з численними нагородами, зокрема й з найвищими відзнаками.

— У чому особливість художнього металу ХХІ століття?

— У сьогоднішнє століття художній метал в’їхав на коні постмодерну з усіма його наслідками. Наприклад, художники, які намагалися творити ювелірний авангард, заперечували самі стереотипи художнього металу та ювелірства як такого тобто довговічність, кош­товність матеріалу, ергономічність. Починаючи ще з 1960-х років, вони використовували нетрадиційні й недовговічні матеріали, заплавляючи в пластмасу пелюстки квітів чи поєднуючи діаманти з кам’яним вугіллям. Отож усе, що шокувало, вже відбулося. Тому постмодернізм приніс у ХХІ століття цілком іншу еклектичну лінію, коли в одному творі поєднують несумісні стилістичні моменти й одночасно філософсько-іронічне ставлення до світу. І в цьому розмаїтому калейдоскопі дуже різних технік та спеціалізацій треба було розумітися й підбити підсумки. Саме так і народилася «Енциклопедія художнього металу», де перший том це світовий художній метал, починаючи від найдавніших культур, другий український метал ХХ століття і третій каталог сучасних майстрів усіх галузей, що їх ми назвали. Крім того, енциклопедію доповнить інтернет-сторінка, де кожен із названих майстрів зможе розмістити будь-які матеріали про себе. А після виходу видання у світ, я та мої однодумці зробимо її електронний варіант на тому ж таки сайті. Переконаний: ця праця буде для користувача дуже вагомою. Тим паче, що міститиме багато ілюстрацій. Оскільки мистецтво не стільки розказує, скільки показує.

— Дві енциклопедії одна з яких вийшла, а інша на шляху до читача за півроку. Як Ви «докотилися» до такого «енциклопедичного» життя?

— Чесно кажучи, нау­кового мазохізму не було. Все цілком логічно: «Енциклопедія художньої культури» стала третім томом трилогії «Мистецька освіта». І я поставив собі за ціль включити до неї також термінологічний словник мистецтва (який, до слова, мені допомогли скласти мої колеги Ганна Покотило та Ірина Гнатишин). Нюанс у тому, що словник мав би відповідати світовій термінології. Бо, на жаль, понад 20 років на всіх наукових конференціях в Україні, нарікаємо, що наша мистецька термінологія не відповідає європейській. Тобто, якщо ці слова буквально перекладати, то вони означають щось інше. Але нічого дивного. Як правило, такі проекти довгострокові, колективні, багаторічні й потребують потужного фінансування та організації праці. Але коли йти зворотним шляхом від автора (від малого до великого), то це можна робити.

— Як почуваєтеся серед особисто укладених енциклопедій як людина?

— Досі радію, що зробив потрібну справу. Щодо самих видань, то, як правило, від зачаття вони починають жити власним життям. Люди можуть спрогнозувати, що дитя народиться через 9 місяців, автор, коли його книга побачить світ, ні. «Енциклопедія художньої культури» народжувалася, коли був Майдан. Відтак моє життя снувалося між Майданом, академією та редакторами. Енциклопедія вийшла в перерві між першою фазою нашої соціально-політичної революції і наступною, в період, коли про культуру особливо ніхто не думав. Я міг би написати окремий есей, як ця книга народжувалася, бо це справжня детективна історія.

— В якій є…

— Усе, що потрібно для детективної історії з елементами протистоянь включно. Але що мені як автору імпонує в ній найбільше все закінчилося добре. І це зайвий раз утвердило мене на думці: попри все, припиняти працювати не можна. Щиро вірю, що в нашу державу повернеться спокій. І тоді, якщо справді кожен чесно й відповідально робитиме свою справу, розквіт України неминучий.

Коваль Я. Книга без наукового мазохізму // Львівська газета. http://www.gazeta.lviv.ua/culture/2014/07/11/32160.

Share to Facebook
Share to Google Plus