Витоки іранського художнього металу сягають мистецтва іранського плато Х–VІІ ст. до н. е., періоду так званої луристанської бронзи.

Наступний високий розквіт мистецтва обробки металу на території Ірану розпочинається з ІІІ ст., часу об’єднання земель під владою Сасанідів. Тодішні ювеліри створювали прикраси та начиння, декоровані символікою державної релігії Зороастризму, заснованої на давніх місцевих культах. Більшість предметів з металу цього періоду є побутовим начинням феодалів. Це чари для вина, глеки з високою ручкою і довгим носиком, вази для фруктів, підноси, срібні відра для священного напою-хоми, ложкоподібні чаші для жертовних возліянь та ін. Найчастішими знахідками археологів є неглибокі чаші на кільцевій ніжці та вкриті рельєфними сюжетними зображеннями підноси для подарунків. Головними сюжетами на металопластиці сасанідів III–VІ ст. були скульптурного характеру сцени полювання, танці, забави, міфічні істоти. Вони символізували радість, добробут, природні стихії. Усім рельєфним зображенням притаманні вишукані прості композиції, динамізм, сміливі чіткі обриси тіл, предметів та деталей одягу. Відтворені видатні історичні особи того часу нерідко наділені портретними рисами, їх постаті пройняті життєвою динамікою.

У ІV–V ст. зображення на металопластиці характеризуються ускладненням композицій, втратою попередньої монументальності, широким введенням техніки гравіювання на рельєфах. Кількість фігуративних зображень в межах однієї композиції зростає, з фотографічною точністю відтворюються деталі одягу, озброєння або прикрас. Культивованим зображальним персонажем цього періоду виступає мімічний собако-птах Сенмурв (симаргл), втілення плідності.

Протягом VІ–VІІ ст. рельєфна пластика поступово зникає з металевих виробів. На місце скульптурним зображенням приходить щедра орнаментика, яка щільно заповнює усі площини фону. Іранські майстри епохи сасанідів виробили ряд цікавих технічних прийомів обробки металевого начиння. Окремі його рельєфні частки викарбовувались зі звороту, заповнювалися з середини смолистою речовиною для запобігання деформації і закріплювалися до країв стінок внутрішньої посудини. Скульптурний характер рельєфних зображень підсилювався іншим своєрідним варіантом формотворення: окремо викарбовувалися або й відливалися найоб’ємніші елементи зображуваної фігури, деталі одягу чи озброєння, які потім вставлялися у відповідно підготовані гнізда. Третім варіантом творення рельєфу було зняття фону з поверхні виробу довкола попередньо нанесеного різцем рисунка.

До кінця VІІ ст. розвиток іранської металопластики загальмовується внаслідок завоювання Ірану арабами.

Новий період розквіту іранська торевтика переживає в ХІІ–ХІV ст. Ювелірного характеру досягає техніка обробки бронзи. Розраховане головним чином на ринок, бронзівництво носило масовий характер. Різноманітні за формою та призначенням предмети виконувалися в техніці лиття або карбування з подальшим гравіюванням та інкрустацією золотом і сріблом. Вироби вкривав суцільний, органічно пов’язаний з формою рослинний орнамент. Характерним елементом орнаментики було використання ритмічно розташованих медальйонів із зображеннями вершників, тварин, знаків зодіаку та ін. Зображальні мотиви часто чергуються з надписами куфічним арабським шрифтом, який додавав предметам ідейного навантаження та викінченого декоративного стилю.

З середини ХVІ ст. інкрустація на бронзових виробах звільняє домінуюче положення на користь гравіюванню та різьби в плоскому рельєфі. Чаші, світильники-факели, підсвічники та інші предмети цього часу вкриті вільною, розкріпаченою рослинною орнаментикою. Міжорнаментальні проміжки фону здебільшого заповнювалися густим штрихом або точковою фактурою. Іранська металопластика ХVІ ст., подібно до індійської, переживала часи найяскравішої поліхромії завдяки щедрому декоруванню металу коштовним камінням. На іранських виробах каміння кріпилося переважно у невисоко виступаючих кастах без прикрас довкола них. На всіх ювелірних виробах можна побачити рубін, майже на всіх – смарагди та бірюзу, яка не зустрічається на тогочасних виробах індійських.

Світову художню цінність мають бокові іранські щити, які виковувалися з цільного шматка «червоної булатної сталі» з подальшою інкрустацією золотом. Виготовлені іранськими зброярами щити, шоломи та кінська збруя були предметом експорту. На замовлення або в подарунок правителям інших держав іранські ювеліри виготовляли унікальні трони.

З ХVIII ст. рівень іранського ювелірного мистецтва знизився і вже ніколи не досягнув колишньої досконалості.

Share to Facebook
Share to Google Plus