ВОТУМ – 1) пожертвування, принесення символічного дару, поєднане з конкретним проханням до божества. Існувало майже в усіх релігійних культах. В Україні звичай принесення В. поширився з XVI ст., а на Лівобережжі – з XVIII ст. і стосувався запобігання якогось лиха; 2) невеликі, переважно прямокутні, мідні посріблені або срібні таблички, які вішали на стінах вівтарів чи на іконах. Карбуванням, гравіюванням на них зображали об’єкт, що був у небезпеці: руку, ногу, очі, постать, родину, навіть місто. Падежу худоби мали запобігати такі В., як з Волині 1711 р., де зображено вола, або з Межиріччя поблизу Острога – коней. Серед цих, часто позначених традиціями народного мистецтва, творів трапляються справжні шедеври дрібної металопластики.
ДАРОХРАНИЛЬНИЦЯ – церковне начиння для зберігання причастя. Виготовлялася часто у вигляді моделі храму чи іншої архітектурної споруди зі срібла або посрібленої міді й розкішно декорувалася.
ЕНКОЛПІОН – панагія – медальйон, який носить на грудях архиєрей. У капсулі Е. зберігалися мощі святих. Виробництво Е. почалося з приходом християнства на Русь. Згодом воно стало монополією київських ремісників у східнохристиянському світі та предметом експорту. У IX–XI ст. Е. відливали з бронзи на односторонніх глиняних формах.
КАДИЛО (кадильниця) – посудина для обкурювання ладаном (фіміамом) під час християнського богослужіння. Разом з ладаном приношенням богу є вогонь. Обкурювання в храмі довкола престола символізує зішестя Святого Духа. В домонгольський період у Київській Русі були кацеї – чаша з ручкою, накрита іншою чашею з прорізами для виходу диму. З XV ст. кадильницям надається вигляд храму, що являв собою образ небесного Ієрусалиму. Прикладами найбагатшого декоративного оздоблення здебільшого в техніках карбування та гравіювання по сріблу є кадильниці XVIII ст.
МИТРА (від грец. мітра – східний капелюх) – 1) у давнину – дворогий головний убір, який носили стародавні правителі Ассирії, Персії та Фригії; 2) головний убір вищого християнського духівництва, який одягають під час богослужіння.
МОНСТРАНЦ (фр. monostrance від лат. monostrarе – показувати) – релікварій, в якому під час християнського богослужіння демонстрували св. причастя (гостія). Початково – скляна посудина; в епоху готики набуває архітектонічного характеру.
ПАНАГІЯ (грец. – Всесвята) – невеличка іконка овальної форми із зображенням Богоматері з Дитям; оправлена в рамку ювелірної роботи. Панагія належить до обрядового одягу єпископа, який носить її на грудях поряд з хрестом. Ранні П. були посудинами для розношення богородичного хліба на монастирських трапезах і соборах.
ПАНІКАДИЛО або ХОРОС (від грец. – шеренга, гурт, також полікандило – від комбінації грец. і лат. багато свічок) – назва люстри в церковному вжитку. Переважали бронзові литі панікадила, часом їх золотили, але бували й срібні. У ризниці Успенського собору Києво-Печерської лаври в 1789 р. зберігалися срібні панікадила: одне масою 8 пудів 2 фунти і 13 лотів та два по 2 пуди кожне. Катерина II подарувала Києво-Печерській лаврі П. з 24 свічками і ланцюгом загальною масою 7 пудів 33 фунти. П. у храмах Візантії і Київської Русі мали форму обруча чи виготовленої з бронзи, срібла або навіть золота багато оздобленої плоскої миски, підвішеної звичайно до склепіння на трьох ланцюгах. По периметру обруча закріплювалися рамена свічників, кількість яких доходила до 16. Пізніші П. виготовлялися переважно з бронзи.
ПАТЕРА (лат. раterа, від раtео – відкритий) – давньоримська срібна або бронзова чаша для возліянь. На початку нашої ери – жертовний посуд.
ПОТИР (від грец. potré – чаша) – літургійний посуд для освячення вина та прийняття причастя – келих на високій ніжці, часом з дорогоцінних металів, прикрашений різноманітними золотарськими техніками. П. виготовляли також із скла, фарфору, оздоблювали розписом і позолотою. Елементами конструкції П. є чаша, яблуко (декоративна куля на стрижні ніжки) та седес (ніжка). Серед численних П., що зберігаються в музеях України, є і підписані, виготовлені такими видатними золотарями, як І. Равич, Ф. Левицький, З. Мощенко, Д. Любецький, О. Іщенко та ін.
ПОСОХ – 1) довга палиця, яку звичайно використовують для опори при ході; 2) жезл як ознака вищих християнських та деяких інших священнослужителів, а також символ влади взагалі.
РЕЛІКВАРІЙ (від лат. reliquiae реліквії, цінні останки) – форма коштовної скриньки – дароносиці, вмістилища церковних реліквій. З IV ст. у Візантії виник звичай виставляти реліквії на вівтарях у багато декорованих скриньках (див. СТАВРОТЕКА). У Середньовіччі релікварії виконувалися з коштовних матеріалів, як правило, у формі мініатюрних архітектурних споруд, руки, бюста, ступні. Архітектонічні дароносиці називалися монстранцами.
РІПИДА (від грец. – опахало) – у візантійському і давньоруському ювелірному мистецтві – церковне опахало.
СКІПЕТР (від. грец. Skeptron – палиця, посох, жезл) – жезл, прикрашений коштовним каменем, різьбленням, символ влади. Вважається, що з’явився в доантичний період. У Давній Греції – атрибут Зевса, в наступні епохи – всіх царів. Ознака влади та релігійної ієрархії.
СКЛАДЕНЬ (від складати, класти) – у давньоруському, зокрема, давньоукраїнському церковному мистецтві – складаний, переносний вівтар, багаточастинна ікона з дерева, рідше з металу. Залежно від кількості частин-стулок С. називається диптих, триптих, квадриптих або поліптих. Видатним твором українського мистецтва є дерев’яний різьблений іконостас С. кінця XV ст. з Кам’янця-Подільського. Це С. квадриптих (чотиристулковий), який у розгорнутому вигляді відтворює композицію «Моління» з євангельськими і вибраними святими, зображеннями святих воїнів.
СТАВРОТЕКА (від грец. – стовп, кіл; хрест і – сховище) – скринька, переважно срібна, багато оздоблена рельєфами і самоцвітами. В православному храмі служила для зберігання скалок «Святого хреста».
ЦЕХОВА КОРОГВА (від нім. Zeche – цех, об’єднання) – одна з цехових регалій, яку виставляли під час урочистих зборів чи носили на різних процесіях. Збереглася, напр., Ц. к. Ніжинського срібницького цеху 1786 р. (ЧДІМ); вона мідна, має вигляд прапорця, облямованого орнаментальною стрічкою та підвісками. З обох боків накладені овальні срібні медальйони, обрамлені рокайлями. На одному з них зображений покровитель цеху біля вівтаря, кілька золотарських виробів та напис: «Преподобний отець наш Андроникь златар Александрійський» і «1786 года месяца июня 6 числа». На другому – монограма «Н» (ніжинський) та алегорична постать з терезами.