АЛЬПАК (ісп. alраса від забарвлення вовни одного виду американської лами) – сплав міді, нікелю, цинку, що замінює срібло в ювелірних виробах, те саме, що нейзільбер.

БАКФОНОВА БЛЯХА – бляха з бакфону (сплаву 20% нікелю, 40% міді, 40% цинку), яка використовувалась на Гуцульщині для жирування (прикрашання металевою інкрустацією) дерев’яних різьблених виробів. Оздоблення дерев’яних виробів Б.б. має давні традиції, її широко застосовували ще в Київській Русі. Окремі мотиви давньоукраїнського оздоблення Б.б. були успадковані гуцульськими майстрами і використовувались до кін. XIX ст. Нею прикрашали топірці, келепи, челядинські палиці, самопали, кременівки, пістолети, порохівниці, стремена, окремі вироби господарського призначення.

БРОНЗА (фр. brоnzе, від лат. назви міста Вrundisium) – кольоровий метал, сплав міді й олова. Міцний, стійкий, довговічний матеріал. Від часу вкривається патиною. Добавка різних присадок: цинку, свинцю, миш’яку – варіює його кольорові відтінки від темно-коричневого до світло-золотистого. Використанню Б. в художній металопластиці сприяє її низька температура плавлення (960–1000°С), пластичність, гарний колір. Поверхня Б. часто підлягає тонуванню або золоченню. Багаті пластичні й декоративні властивості, а також порівняно легка обробка зумовили широке застосування Б. в монументальній і станковій скульптурі, а також у декоративному мистецтві. Для художніх виробів Б. використовували в Єгипті та Месопотамії з сер. З тис. до н. е., в Китаї в 2 тис. до н. е.; у V ст. до н. е. було поширене відливання статуй («Зевс-Громовержець») у Греції, де сплав виготовляли з 80–95% міді та 20% олова. У пізньоримську добу до Б. додавали також срібло, особливо при карбуванні монет. Середньовіччя та епоха Відродження користувалися також аурікальком – Б. з додатком бл. 25% цинку. В Середньовіччя з Б. виготовляли предмети культу (дзвони, релікварії, кадила, свічники), а також великі надгробні плити з фігурними рельєфами. Видатними майстрами бронзової скульптури епохи Відродження в Італії були Донателло, Вероккіо, Челліні та ін. У XVII–XVIIII ст., особливо у Франції, Б., часто карбована та позолочена, широко застосовувалась у декорі інтер’єрів. З неї робили рами дзеркал, оправи годинників, окуття меблів, балконні решітки, балюстради сходів тощо. У XIX ст. виготовлення художніх виробів з Б. занепадає, її використовують у створенні дзвонів і статуй. Бронзове ливарництво відоме з 2 тис. до н. е. (в Сибіру, Середній Азії, на Кавказі, в Північному Причорномор’ї). Високу художню вартість мають твори доби Київської Русі (хороси з Києва, арки з Вщижа роботи майстра Костянтина). Згодом важливим центром виготовлення виробів з Б. стає Львів. З XIV ст. збереглися згадки про львівських ливарників Юхима та Миколу, дзвін 1341 р. Якова Скори. У XVI ст. тут відливали скульптури, надгробки, гармати.

БУЛАТ (перс. рulad – сталь), БУЛАТНА СТАЛЬ – сталь, яка відзначається високою твердістю, пружністю і в’язкістю. При згинанні клинок з Б. не ламається і не дає залишкової деформації. Характерною є узорчаста поверхня: смугаста і струмиста, хвиляста, сітчаста і колінчаста. У давнину з Б. виготовляли холодну зброю (клинки мечів, шабель, кинджалів). Батьківщиною Б. вважається Індія, де був відомий з I ст. до н. е. Виробництво Б. відновлено у наш час.

ДАМАСЬКА СТАЛЬ (лат. damasueus – від м. Дамаск у Сирії) – збірне визначення різних видів художнього металу, головним чином холодної та вогнепальної зброї, виготовлених із особливих сортів сталі, які продавалися в місті або провозилися через нього, хоча могли там не оброблятися. Шаблею з Д.с. (т.зв. дамахою або дамасценкою) можна було підперезатися та нагострити її як бритву. У давні часи, крім Дамаска, таку сталь виготовляли в Індії та Персії. Технологія виробництва Д.с. остаточно не з’ясована, правдоподібно, вона полягала в кількаразовому насичуванні заліза вуглецем у спеціальних тиглях. У Європі подібну сталь до XI ст. одержували зварюванням та перековуванням тонких стрічок заліза і сталі, тому вона мала шарувату структуру і на поверхні характерний дрібний хвилястий чи сітчастий рисунок, який часом підсилювали травленням. Завдяки декоративності Д.с., з кінця XVII ст. її застосовували для стволів дорогих пістолетів та рушниць.

ЕЛЕКТР (від грец. – янтар, бурштин) – різновид золота світлого кольору, буває в природі або є сплавом золота і срібла. Використовується гол. чин. для виготовлення біжутерії і монет. Монети з Е. були в Малій Азії (Лідія, Карфаген) і на північному узбережжі Егейського моря VII – серед. V ст. до н. е.

ЗОЛОТО – коштовний метал жовтого кольору, відтінки якого залежать від природних чи штучних домішок, з сильним полиском, температура плавлення 1063 °С, м’якший від срібла, важкий. За тепло- та електропровідністю мало поступається сріблу. Дуже висока в’язкість і ковкість дає змогу виготовляти з нього листи завтовшки до 0,1 мікрона або з 1 кг витягнути дротик завдовжки 3000 м. Не окислюється, розчиняється в гарячій «царській горілці» і ртуті. Від найдавніших часів з нього виготовляли коштовні прикраси і предмети побуту. Давні відомі родовища З. в Нубії, Ефіопії, Малій Азії (Лідія, Мідія), Індії. Стародавні греки, етруски та римляни одержували його з родовищ Іспанії, Фракії, Далмації та ін. За повідомленнями античних авторів, у фракійських копальнях за Філіпа II Македонського 382–336 рр. до н. е. добували понад 1000 талантів (28 тонн) З., а для Риму в копальнях Іспанії бл. 60 000 рабів щороку добувало до 7 т. За Діодором Сицілійським, руду спершу дробили в кам’яних ступах до розміру горошини, потім мололи в млинах на порошок, який промивали водою до одержання чистого золота. Для очищення від домішок З. плавили в горнах з різними додатками, напр. кухонної солі, олова, свинцю тощо. За необхідності плавлення повторювали кілька разів. У ранньому Середньовіччі видобуток З. значно зменшився. Лише в XV–XVI ст. його стало більше завдяки появі копалень у середній Європі та експлуатації золотих запасів Перу і Мексики. У Росії до XVIII ст. З. довозили. В серед. XVIII ст. виявлено перші поклади поблизу Єкатеринбурга, в 1814 р. відкрито золоті розсипи на Уралі. З. широко використовується у ювелірній справі. З нього виготовляють персні, браслети, сережки, брошки, запонки, нашийні ланцюжки, кулони, медалі тощо. Його для позолоти деяких металевих виробів. Родовища З. є на Україні в Карпатах і Криворізькому басейні.

ЛАТУНЬ (нім. Latun) – сплав золотистого кольору з рівних частин міді та цинку, іноді з домішкою алюмінію, заліза. Збільшення кількості цинку робить сплав твердішим, крихкішим, світлішим та більш легкоплавким; більший відсоток міді – м’якшим, дрібнозернистішим, пластичнішим, посилює червоний відтінок. Л. тривка щодо корозії, добре обробляється різальним інструментом, але має низьку ливарну якість. Широко використовується в декоративно-ужитковому мистецтві. Здавна відома техніка інкрустації Л., яка стала специфічною рисою ювелірного мистецтва Близького Сходу. Першими Л. вживали римляни для карбування монет та виготовлення пам’ятних пластин. До I ст. н. е. цей метал набув широкого розповсюдження. Оскільки Л. легко ріжеться та шліфується, її поверхню часто декорують вигадливими орнаментами як на Сході, так і в Європі. Голландські латунні чайниці XVIII ст. є прекрасним прикладом такого декорування. Один з різновидів Л. томпак – сплав міді з цинком використовують для виробництва ювелірних прикрас. Якщо томпак розковується в тонку фольгу, що імітує золотий лист, тоді його ще називають голландським металом або голландським золотом.

МЕЛЬХІОР (нім. melchior з фр. maillechort) – сплав міді з нікелем, іноді з домішками інших елементів (заліза, марганцю), стійкий до атмосферної корозії, має гарний сріблястий колір, пластичний, легкий в обробці (штампуванні, карбуванні, різанні, паянні, поліруванні). Широко використовується в ужитковому мистецтві. З М. виготовляють посуд, монети тощо. Назва від прізвищ французьких винахідників Майо і Щор’є, що створили (1819) цей сплав.

МЕТАЛИ (грец. μεταλλετου від μεταλλεω) – видобуваю з землі, викопую) – речовини, яким властива висока міцність, однорідність структури, пластичність, значна тепло- та електропровідність, характерний полиск і непрозорість, придатність до термічної та механічної обробки. М. поділяють на чорні (залізо) і кольорові – всі решта, в т.ч. й коштовні, або благородні: золото, срібло, платина, палладій, родій, рутеній, іридій, осмій. Коштовні М. використовуються в золотарстві, монетному виробництві, медальєрстві; інші кольорові М. (передусім мідь, олово, цинк, свинець, нікель та їх сплави) – у золотарстві, скульптурі, графіці та ужитковому мистецтві; чорні – в архітектурі, скульптурі, ужитковому мистецтві.

МІДЬ – кольоровий метал рожево-червоного кольору, пластичний і ковкий. На теренах України перші вироби з міді – спочатку прикраси, а потім знаряддя праці та зброї відомі з часів неоліту. Майже 6500 років тому мешканці долини Нілу знаходили уламки «ковких каменів». – міді й робили з них прикраси. Добування М. в горах Синаю почалося 3000 р. до н. е. і досягло значних масштабів. На одній зі скельних терас зведено храм богині Хатор – покровительки малахітової землі. 1500 р. до н. е. центр добування міді виник на Кіпрі. У Греції цей метал був символом жіночої краси, символом Венери.

НЕЙЗІЛЬБЕР – відміна латуні з вмістом 45–70% міді, 12– 50% цинку, 8–20% нікелю. Н. – метал сріблясто-білого кольору, твердий, стійкий до корозії, добре обробляється гарячим і холодним способами. Подібні сплави (аргентан, біла мідь, альпака та ін.) з’явилися в Європі бл. 1740 р., правдоподібно, завезені з Китаю. Н. використовується головним чином для виготовлення столових наборів.

ПОТАЛЬ (церковнослов. від грец. – лист, пластина) – сусальне золото, різні сплави на основі міді, що імітують золото.

ОЛОВО – м’який і в’язкий метал сріблясто-білого кольору, топиться при 232 °С, досить стійкий до корозії, добре кується, з нього можна клепати чи вальцювати дуже тонкі бляшки. О. відоме з античних часів, у Середньовіччі і до XIX ст. олово було основою окремої галузі художньої обробки металів, яку звали конвісарством.

СВИНЕЦЬ – метал синювато-сірого кольору, швидко темніє на повітрі, вкривається отруйним окисом, найважчий і найм’якіший із поширених металів, легко штампується, пресується, відливається. В Ассирії і Вавилоні свинець знали в З тис. до н. е., в Греції його добували в Лаурійських горах, а римляни – в Іспанії, де в шахтах працювало понад 40 000 рабів. У Середньовіччі в Англії і Франції з нього виготовляли покриття та ринви дахів, часто декоровані рельєфами, а також уживали при виготовленні вітражів; пізніше зі С. відливали скульптуру та різні предмети домашнього вжитку.

СРІБЛО (від давньогр. Sibros – блискучий) – дорогоцінний метал світло-сріблястого забарвлення з характерним полиском; за гнучкістю, ковкістю і твердістю домінує навіть над золотом щодо придатності до ювелірної обробки. Має низьку температуру плавлення (960 °С), тому широко використовувався в давні часи для виробництва прикрас. Часто золотили, оскільки від окислення воно набувало характерного тьмяного відтінку. С. багато вживали для карбування монет. У Київській Русі карбування «серебреників» уперше розпочато наприкінці X ст.

ТОМПАК (фр. tombас, від малайск. tombagа – мідь) – загальна назва різних сплавів міді з цинком, оловом, свинцем оранжево-червоного кольору; іноді має назву «жовта мідь» або «червона латунь»; в окремих випадках використовується для імітації золота. Застосовується для виготовлення посуду, недорогих ювелірних виробів, значків, духових інструментів тощо.

ШПІАТР, ШПЕАТ (від лат. spesa – сплав) – узагальнена назва сплавів різних кольорових металів: цинку, нікелю, міді, олова.

Share to Facebook
Share to Google Plus