АКВАМАНІЛ (фр. аquamanile від лат. аqua – вода і піапих – рука) – зооморфний рукомийник Середньовіччя. Виготовлявся з бронзи у вигляді фігурки тварини: лева, собаки, дракона – пустотілі всередині,’ з отвором у пащі для зливу води і ручкою на спині. Початково призначався для літургійного омовіння рук, потім, у XIII–XIV ст., став побутовим предметом. Українська назва – водолій.

АКЛЕЙ (від нім. аkleibecher – дзвоноподібний кубок) – тип кубка, бокалу, чаша якого виконана у формі квітки дзвіночка. Аклеї виготовлялися переважно із срібла в Німеччині XV–XVI ст.

БОНБОНЬЄРКА (фр. bonbonniere – цукерниця від bon – хороший, bоnbоn – цукерки) – форма маленької коробки, поширена у прикладному мистецтві Франції XVII–XVIII ст.

ВІЛЬКОМИ (нім. Wіllсотт – ласкаво просимо) – заздоровні кубки для пива з розмальованого скла. Були поширені в Німеччині з сер. XVI ст. Багато декорувалися написами, маскаронами, гербами, картушами і скульптурними та гравійованими зображеннями на відкидних покришках. Покришки робили з олова, срібла. Крім скляних були поширені також олов’яні В.

ДІНАНДЕРІЇ (від фр. Dinant – місто в Бельгії) – середньовічні литі вироби з бронзи, міді й латуні за назвою одного з давніх європейських міст, де вони виготовлялися.

КАНФАР (лат. саtharus, від грец. – чаша, келих) – глиняне начиння у формі глибокої чаші на тонкій ніжці з двома високими петлевидними ручками. Використовувалось для пиття вина в Стародавній Греції, Етрурії, Римі. Грецькі К. оздоблювались розписами. В імператорському Римі великі за розмірами К. виготовляли з каменю (порфіру) або срібла; служили прикрасою атріуму в будинках знаті.

КІНВА (ЖБАН, ДЗБАН) – давня посудина для зберігання рідини. Мала форму зрізаного конуса з високо посадженим вухом та покришкою біля нього на завісах; у великих К. бували краники для зціджування рідини, у малих – дзьобик. К. робили з олова, міді, латуні, рідше зі срібла, а також з кераміки та дерева. Металеві К. прикрашали гравійованими та карбованими орнаментами. К. були поширені в Україні в XV–XVIII ст. Особливо цікаві, багато оздоблені цехові К., які використовували на урочистих цехових зборах.

КУБОК (англ. bеаkеr, фр. gobelet, нім. bесеr) – посудина для пиття (часто з покришкою) з металу, кості, скла, здебільшого на ніжці чи підставці. Тулуб К. розширюється догори. Завжди відомі в Європі та Азії як урочисті, святкові посудини, К. щедро прикрашалися різьбленням, гравіюванням, карбуванням, розписом тощо.

КУХОЛЬ – посуд для пиття пива та вина, циліндричний або кулястий, з вухом та з’єднаною з ним покришкою. Кухлі робили з кам’яної маси, фаянсу, скла, олова, срібла, порцеляни, дерева. Поширений з 2-ї пол. XV ст., в XVII–XVIII ст. він став посудом щоденного вжитку. Звичайно поверхня буває гладенькою чи скромно оздобленою. Тільки в період бароко виготовляли великі, багато декоровані кухлі з фігурними сценами на міфологічні, релігійні та жанрові теми; у стінку кухлів часто вмонтовували монети та медалі або поєднували скляний чи керамічний корпус з металевою ручкою або покришкою.

МОЗДІР (нім. myrser – ступка) – 1) кухонна чи аптечна ступка, переважно бронзова чи латунна, часто прикрашена написами та орнаментами. У Львівському історичному музеї зберігається великий аптечний М., виконаний Дмитром Комаринським для аптеки Зіткевича у Львові. М. Харківського істричного музею має напис: «року 1732 мца июня 10 дня старанієм и коштом сооружился сей можчер рабом бжм г.р.»; 2) вогнепальна зброя, прототип сучасного міномета, що також стріляв навісним вогнем. Заряджався зі ствола спершу кам’яними кулями, пізніше – запалювальними та фугасними бомбами. З вигляду моздіри подібні до великих ступок. З XV до середини XIX ст. їх застосовували переважно при облогах фортець. Малі М. використовували при влаштуванні салютів і феєрверків.

ОЛОВ’ЯНИЙ ПОСУД – назва посуду зі сплаву олова з міддю, у який іноді для твердості додають сурми чи вісмуту, оскільки вироби з чистого олова через крихкість є рідкісними. Сплави, у які входить олово, застосовувались у Європі з часів Римської імперії аж до XVIII–XIX ст. З XIV ст. з цих сплавів виробляли різноманітні посудини для лиття, підноси, табелі, свічники, ложки. За формою та стилем декору вони часто імітували модний срібний посуд того часу. З XVI до XVIII ст. посуд зі сплавів з оловом був особливо вишуканим, покритим барельєфами та гравіюванням, від чого навіть у мистецтвознавстві стали застосовувати вираз «шляхетне олово».

ПОСУД – 1) господарський П. – речі домашнього вжитку, призначені для приготування і подавання їжі та зберігання продуктів. За матеріалом, з якого виготовляють П., розрізняють: металевий, керамічний, скляний, пластмасовий, дерев’яний; 2) декоративний П., що має суто декоративне призначення і використовується для оздоблення інтер’єра. Це вази, тарелі, миски, куманці та ін.; 3) хімічний П., призначений для проведення хімічних реакцій, виготовлений із спеціальних сортів скла, кварцу, фарфору та деяких металів.

РИТОН (іт. ritjnе – кубок для вина, від грец. – ріг для пиття вина) – посудина для пиття, що нагадує ріг; його гострий кінець закінчується протомою чи головою тварини або людини. Ритони робили з різних матеріалів, переважно з металу чи кераміки. За свідченням античних авторів IV ст. до н. е., Р. були у побуті знаті Фракії, Македонії, Дакії, Фессалії тощо.

САМОВАР – апарат для кип’ятіння води і приготування чаю. Виробництвом С. славилося російське місто Тула, де перша майстерня виникла наприкінці XVIII ст. С. складається з металевого корпуса, поєднаного з невеликою піччю для деревного вугілля у вигляді впаяної у корпус труби з колосниковою решіткою в піддоні, покришки, конфорки і краника. За формою С. бувають циліндричні – банка і конічні – чарка. Прикрашені карбуванням, гравіюванням, з декоративними за формою ручками та краниками, вони належать до творів декоративно-ужиткового мистецтва. Сучасні С. бувають звичайні (які розігріваються деревним вугіллям) та електричні.

СИТУЛА (від лат. Situlа – відро) – антична бронзова посудина у формі відра з дуговидною ручкою. З XII по IX ст. до н. е. була поширена в греко-італійських областях.

ТАРІЛЬ (від лат. taliarе – різати, розробляти) – середньовічне бронзове блюдо, тарілка; початково диск, на якому готували їжу.

ТРИПОД (від грец. tras і роdion – нога, опора) – виріб, частіше посудина на трьох ніжках.

ЦИЛІНДРИЧНІ ПЕЧАТКИ – циліндри з твердих і напівдорогоцінних каменів заввишки 2–6 см, з отвором для осі, вкриті рельєфними написами та зображеннями, що виконані технікою гліптики; відбиток виконувався прокочуванням по сирій глині; служили знаком власності, підписом, амулетом. Ц. п. були поширені в Месопотамії в 4–1 тис. до н. е., а пізніше також у сусідніх країнах.

ЦИСТА (лат. cista, від грец. – скринька) – коробочка з покришкою, звичайно виконана з бляхи, всередині викладена деревом, у ній зберігали туалетні набори. В античності славилися етруські Ц., циліндричні, з декоративними, часто фігурними ручками, багато оздоблені гравіюванням з мотивами орнаментів та фігурними сценами на міфологічні сюжети.

ЧАША – округла посудина для пиття з широким верхом та вузькою нижньою частиною. Ч. звичайно не мають ніжки і їх тіло безпосередньо з’єднується з підставкою. Ч. зі срібла, золота, міді як твори ювелірного мистецтва були особливо розповсюджені у Візантії та Київській Русі.

Share to Facebook
Share to Google Plus