КОШТОВНІ КАМЕНІ (самоцвіти) – мінерали, які найповніше відповідають за властивостями коштовним матеріалам: красою, рідкістю й довговічністю. У давнину особливо цінувалися дванадцять коштовних каменів: алмаз, аквамарин, аметист, берил, смарагд, онікс, опал, рубін, сапфір, топаз, цирконій, яхонт.

КОШТОВНІ МАТЕРІАЛИ – ті, що особливо цінуються за красу, рідкість, міцність, довговічність (стійкість в агресивних середовищах). К.м. складають три основні групи матеріалів: метали (золото, срібло, електр); мінерали (див. коштовні камені); органічні матеріали (перли, корал, бурштин, агат, перламутр, слонова кістка, черепаховий панцир).

АЛМАЗ (через татар. аlmas, від грец. аdamas – непереборний) – мінерал, кристалізований вуглець; коштовний камінь найвищої твердості. В ювелірному мистецтві використовуються головним чином грановані та шліфовані алмази, що носять назву діаманти. Надзвичайна цінність алмазів полягає у їх здатності заломлювати промені світла, прозорості й тонкому забарвленні.
Експертиза алмазу. Головним імітатором алмазу обирають фіаніт абоджеваліт (CZ) – кубічний окис цирконію (СrO). Він твердіший (8,5) і прозоріший, ніж цирконій (CrSO4) (6,0 –75). Заломлення світла фіанітом визначається покладенням основи каменю на гладку чорну поверхню, на якій він немовби гасне, на відміну від блиску алмазу. Утім, твердий фіаніт так само добре ріже скло. Аналогічне алмазу заломлення має цирконій, але його задні грані дають сильне подвійне заломлення, чого немає в алмазі.
Сильний показник заломлення алмазу (2,4) робить його видимим у воді на відміну від фіаніту (2,2) і скла (1,5), тому інший імітатор алмазу – стрази зі свинцевого скла, найменш видимі у воді. Окрім того, під мікроскопом у стразах помітні бульбашки повітря.
Ще один спосіб розрізнення полягає у хуханні на алмаз, при цьому на камені не залишається роса на відміну від інших матеріалів, які запотівають.
Синтетичними імітаціями алмазу є іттерій (ІАГ) – алюмінієвий гранат (8,0–8,5 твердості); галієвий гранат (ГГГ) – гадоліній (часто з коричневим відтінком); фабуліт (титанат стронцію) (5,0–6,0), який дряпається кристалом кварцу; синтетичний рутил (6,0–6,5), шпінель, сапфір, ніобат літію та ін.
Відрізнити синтетичні алмази від природних можна лише в гемологічних лабораторіях. Звичайно розмір синтетичних алмазів не перевищує 6 карат.

АЛЬМАНДИН (фр. almandine, almandinа від м. Алабанда в Малій Азії, де в старовину гранували каміння) – різновид рубіну, коштовний камінь, залізисто-глиноземиста відміна гранату вишневого, фіолетового або майже чорного кольору: прозорий, твердість 7,5. Оскільки А. добувають на Цейлоні, його називають ще індійським гранатом. Родовища А. є також у Бразилії та Уругваї. А. був відомий в античні часи, римляни називали (за Плінієм) Carbunculus alabandicus. Особливо широко застосовувався А. у золотарських виробах поліхромного стилю.

АМЕТИСТ (від грец. amethystos – неоп’яняючий) – мінерал, прозорий фіолетовий різновид кварцу, напівкоштовний камінь. Має кристалічну структуру, при нагріванні може набувати жовтого забарвлення або зовсім ставати безбарвним. У давнину вважався засобом від сп’яніння, вірогідно внаслідок асоціації з кольором розбавленого вина.
Експертиза аметисту. Імітують фіолетовим склом. Але камінь є твердішим від сталі і скла, тому майже не дряпається. Природні аметисти обезбарвлені на гранях, менш прозорі й не ідеально рівномірно забарвлені.
Родовища в Україні є в Західній Волині, в Приазов’ї в с. Мокра Криниця, біля річок Суха і Мокра Волноваха, на хребті Карагач у Криму, в сердоліковій бухті біля Карадагу, біля с. Планерське, рідко на горі Медвідь.

БЕРИЛ (від грец. beryllos) – мінерал, силікат берилію та алюмінію жовто-зеленого, рожевого чи зелено-блакитного кольору. Прозорі різновиди берилу – аквамарин, смарагд, геліодор.
Експертиза аквамарину. Аквамарин імітують дешевими блакитними топазами, цирконами, стразами, синтетичною шпінеллю. Природний аквамарин часто має включення бульбашок кристалічних форм. Кращої кольорової насиченості А. надає нагрівання до 400–500 °С.
У стразових імітаціях є бульбашки, що мають оволоїдну форму, надто яскраві кольори та блиск. Імітації тепліші на дотик (язиком), ніж холодний природний А.

БІРЮЗА (з лат. ріrиzä) – напівкоштовний камінь 3-ї категорії, мінерал класу фосфатів, забарвлений солями міді та алюмінію в блакитний і синювато-зелений кольори, часто з прожилками. Б. – крихка, непрозора, з восковим полиском, хімічно нестійка – під впливом кислот, жирів змінює колір і полиск. Застосовується для виготовлення прикрас. Може гранулюватися.
Експертиза бірюзи. Б. імітують керамікою, наносячи навіть сітку прожилок. Природна Б. тверда і має восковий блиск, не дряпається. Неякісну Б. покращують, пропитуючи різними барвниками, оліями, смолами. Дотик розжареним металом видає запах такого покращення. У гарячій воді барвники пускають колір. Також кості тварин зафарбовують «під бірюзу». Синтетична Б. зеленкувато-жовта (фосфат міді та гідроокису алюмінію). Задля імітації іноді пресують малахіт із гідроокисом алюмінію та фосфорною кислотою.

БІСЕР (давньорус. бісьрь – перли від араб. buszа – підроблені, перли, стеклярус) – скляні зернини, круглі або гранчасті, які мають наскрізь отвір для нитки, застосовується в ювелірних виробах і бісерному шитві.

БРИЛЬЯНТ (фр. brіllаnt – блискучий) – чистий прозорий огранений алмаз у формі двох зрізаних багатогранних пірамід, складених основами. Після гранування алмаз втрачає від половини до двох третин своєї ваги, але набуває брильянтового полиску, що є наслідком багаторазового внутрішнього відбиття полисків світла. При найвищій твердості (10 – за шкалою Мооса) грановані поверхні відбивають більше світла, ніж будь-який інший самоцвіт. До того ж, грані розміщуються так, що практично все світло, яке входить у корону, відбивається від задніх граней (якщо крізь Б. дивитися на світло, видно тільки сяючу крапку). Спалахи веселкових чистих кольорів на гранях є наслідком розщеплення білого світла на кольори спектра. Формування та полірування Б. можливе тільки за допомогою іншого Б. (малоцінного кристалу чи порошку): більші елементи відколюють (по периметру роблять риски і відколюють долітцем), площини стирають порошком. Уперше обробка Б. виникла в Індії, де обмежувалася шліфуванням окремих граней природних кристалів. Звідти в XIV ст. вона поширилась через Венецію та Париж у Брюгге, Антверпен і Нюрнберг. Перше гранування з симетричним упорядкуванням площин виконав у 1476 р. Людвіг ван Беркем у Брюгге. В кін. XVII ст. венеціанець Вінченцо Перуцці створив Б. з 32 площинами у верхній частині (короні) та 24 – у нижній (павільйоні). За міжнародними нормами вартість Б. визначається в каратах (200 міліграмів), за вагою, кольором (coleur), формою. Найбільші Б. мають власні назви – «Кулінан», «Великий Могол» та ін.

БУРШТИН (нім. bеrnsteon – горючий камінь, лит. gintavas, латис. dzintars) – скам’яніла викопна смола хвойних дерев палеогенового і неогенового періодів. Речовина аморфної будови, від блідо-жовтого до темно-бурого кольору, дуже рідко голубого, зеленого або червоного, прозора зі смоляним полиском, хімічно нетривка, легко розчиняється в бензолі та сірковуглеці. При 150°С м’якне, при 300°С плавиться. Часто в зернах Б. бувають включення піску, шматочків дерева, листочків, комах, пухирців повітря. Добувають Б. на березі моря, де його викидають хвилі, особливо в Прибалтиці, а також на узбережжі Білого моря, Британських островах, у США і Канаді. На Україні Б. трапляється в олігоценових відкладах на північ від Києва, в Житомирській обл. та ін. районах Полісся. Поблизу Вишгорода його добували ще за часів Київської Русі. З Б. виготовляли статуетки, чаші, кухлі, дзбанки, часто поєднуючи його зі сріблом, золотом, емаллю. У XVIII ст. ним інкрустують меблі. Відомим зразком такої роботи була знаменита янтарна кімната в м. Пушкіно. У наш час Б. широко використовують для виготовлення різноманітних прикрас – кулонів, намиста, сережок, вставок у персні, браслетів, мундштуків для куріння тощо.
Експертиза бурштину. Пластмасові імітації бурштину важчі за натуральний, вони ж будуть тонути в соляному розчині (10 чайних ложок солі на 250 мл. Н2О). В імітації Б. часто роблять включення різних комах і рослин. Крила перших у натуральному Б. частіше розкриті, ніж ті, що запаяні у пластмасі. При точковому нагріванні натуральний Б. дає запах каніфолі, а штучний – синтетики. Затверділа природна смола – копал стає липкою на дотик після взаємодії зі спиртом чи скипидаром на 1–3 сек. Старіший на мільйони років природний Б. є значно стійкішим до цих впливів. Найважче відрізнити від природного самородка Б. переплавлену і пресовану бурштинову крихту, що також природного походження. Здавна колір Б. міняли на червоніший, варячи його в меді.
Родовища в Україні є в с. Домбровиці Рівненської обл., в м. Житомирі, с. Ушомирі на Волині, с. Капище, Бараші, Моцениці, Глупаниці; а також у нижній течії Дніпра, біля Києва, Канева, Вишгорода; рідше біля міст Сарни, Львова, Овруча, Кременчуга, Хорола.

ГАГАТ – мінерал органічного походження. Назва виникла від річки в Лідії, на берегах якої були родовища цього мінералу. Він є смоляним різновидом викопного бурого вугілля. В Україні Г. знаходять на річках Альма і Кача в Криму. Там же трапляються й археологічні знахідки виробів з Г. Вони мають гарний і вишуканий колір, але є недовговічними. Намисто з Г. відоме у Північному Причорномор’ї з 5 тис. до н. е. до II ст. н. е., але найпоширеніші його знахідки в Криму.
Експертиза гагату. Г. імітують ебонітом, епоксидними смолами, чорним склом, чорним оніксом, який важчий і холодніший. Гагат дряпається.
Родовища в Україні є поблизу Ялти, Гурзуфу, Балаклави, Коктебеля, Нового Світу, в горах Криму біля с. Шелковичне, в районі ріки Кача.

ГЕЛІОДОР (від грец. ηλios– сонце і лат. – подарунок) – коштовний камінь 2-ї категорії, золотисто-жовтий, зеленкувато-жовтий або оранжевий берил.

ГЕЛІОТРОП (від грец. ηλios – сонце і поворот, напрям) – напівкоштовний камінь, темно-зелений різновид халцедону або яшма з жовтими та червоними вкрапленнями. В античності широко використовувався для виготовлення гем, пізніше – для виробів церковного призначення (панагії, хрести, ризи).

ГЕМАТІОН (грец. gеттаtіоп – коштовність, самоцвіт, прикраса від gетта) – глушене скло яскраво-червоного кольору, яке дістають за допомогою оксидування міді. В епоху елінізму з гематіону (II–І ст. до н. е.) виготовляли імітації коштовних каменів.

ГЕМАТИТ (від грец. hаіта – криваво-червоний) – мінерал, триоксид заліза сірого або червоно-бурого кольору. В давнину з гематиту робили амулети, персні, коралі, які імітували червоні перли.

ГІАЛІТ (від грец. hyalos – скло, мінерал, безколірний, прозорий різновид опалу). В природі часто зустрічається у вигляді сталактитів. Використовується в ювелірному мистецтві.

ГІАЦИНТ – (грец.) коштовний камінь 2-ї категорії з групи циркону оранжевого, жовтого, золотисто-коричневого або коричнево-червоного кольорів. Рідко трапляються натуральні безбарвні екземпляри, їх отримують переважно випалюванням. З бурих сіамських цирконів таким способом одержують камені голубого кольору. При огранюванні Г. звичайно надають табличкової, а безбарвним – діамантової форми. Родовища Г. відомі в Австралії і на Цейлоні. Застосовується в ювелірній справі. В античні часи Г. використовувався у гліптиці.

ГІРСЬКИЙ КРИШТАЛЬ – коштовний камінь з групи кварцу, 3-ї категорії. Г.к. – безбарвний, прозорий, зі скляним полиском. Огранювання робиться діамантовим, змішаним або ступінчастим. Основні родовища знаходяться на Уралі, Памірі, Алдані, в Україні (Житомирщина, Донбас). Поширений також на Мадагаскарі, в Альпах, Бразилії. Окремі кристали досягають десятків сантиметрів завдовжки. В античні часи з Г.к. робили розкішний посуд, геми, коштовні прикраси; в ранньому Середньовіччі – намиста й інші оздоби, деталі келихів і світильників, прикраси книжкових оправ, часто підкладаючи під нього кольорову фольгу. З XVIII ст. Г.к. починає поступатися перед ограненим кришталевим склом. Тепер Г.к. не лише добувають у природі, а й вирощують на заводах. Штучний кварц широко використовується в науці, техніці та ювелірній справі. В Україні кристали Г.к. зустрічаються в Нагальному кряжі, на Волині та в Криму. У Волинській копальні зустрічаються особливо чисті кристали. Г.к.: вощинний, крижаний, молочно-білий, димчастий кварц та цитрин. Деякі зразки мають навіть блакитно-сріблястий відтінок та яскравий полиск.
Родовища в Україні є на Волині. Найбільший кристал кварцу був знайдений тут у 1945 р., важив 10 тонн, 2,7 м у довжину і 1,5 м у ширину.

ГРАНАТ (від лат. granatus – зернистий) – мінерал, складний силікат магнію, заліза, марганцю, кальцію та ін. Напівпрозорі кристали Г. вважаються коштовними каменями; червоні, пурпурові та зелені – півкоштовними. Протягом часу Г. можуть мутніти через збільшення в них мікротріщин. Огранювання звичайно роблять діамантовим, трояндовим або кабошоновим. До серед. XIX ст. родовища Г. були відомі тільки в Чехії. У 2-й пол. XIX ст. їх відкрито в Південній Африці, Південній Америці і на Мадагаскарі. В Росії є на Уралі, в Україні – на Українському кристалічному щиті та в Закарпатті.
Експертиза гранату. Існує стереотипне сприйняття граната як насичено-червоного каменю (альмандину). Окрім нього є близько двадцяти різновидів, серед яких найвідоміші: піроп – червоний, демантоїд – зелений, гроссуляр – м’які зелені відтінки, меланіт – чорний, родоліт – рожевий, топазоліт – жовтий, уваровіт – смарагдовий, спессартін – мідно-жовтий та ін.
Родовища в Україні в басейнах рік Прип’ять, Дністер, Пд. Буг, в гирлі Дунаю, в Житомирській обл., на півночі Вінницької та Хмельницької обл.

ГРОСУЛЯР (від лат. Grosularia – арус) – мінерал із групи гранатів жовто-зеленого кольору, його прозорий різновид – коштовний камінь. Червоні Г. іноді називають гіацинтами. Найчастіше зустрічається забарвлення, що нагадує плоди.

ДІАМАНТ (фр. diamant, нім. Diamant – алмаз, від грец. – твердий метал) – коштовний камінь 1-ї категорії, чистий вуглець, що звичайно кристалізується у формі октаедра, переважно безбарвний, рідше забарвлений іншими елементами в блакитний, жовтий, зелений та чорний кольори. Д. найтвердіший з мінералів (10 за шкалою Мооса), має сильний полиск, хімічно тривкий, згоряє при 850–1000 °С. Д. із брильянтовою огранкою наз. брильянтом. Родовища Д. є в Південній Африці та Бразилії. Значне родовище відкрите в 1949 р. в Якутії. Найбільший Д. знайдено у Південній Африці (Куллінан 3106 каратів). Д. широко використовують у ювелірній справі. У давнину вважали, що Д. наділений магічними властивостями: здатний надавати сили, забезпечувати перемогу в бою тощо. Діамантовий порошок був нібито смертельною отрутою. В наш час головні родовища Д. експлуатуються в Південній Африці і Південній Америці, а також у Якутії. Лише близько 20 % видобутку використовується у ювелірній справі, решта – у промисловості, головним чином для різального та шліфувального інструмента.

ЕВКЛАЗ – коштовний камінь 1-ї категорії, силікат алюмінію та берилію, різних відтінків зеленого та блакитного кольорів; твердість 7,5; крихкий. Родовища відомі на Уралі, в Бразилії, Зімбабве. Використовується в ювелірній справі.

ЖАД, ЖАДЕЇТ (jadeite, jade – нефрит) – збірна назва виробних каменів групи жадеїту та нефриту, зовні однакових, проте різних за будовою, твердістю і хімічним складом. Ж. має тонке переплетення волокон кристалів, що робить цей мінерал у два рази міцнішим від сталі; тонковолокниста структура, густина 3.3, твердість за Моосом 6,75, піддається пилянню і шліфуванню, колір – білий з яскраво-зеленими плямами, чорно-білий, білий, зеленкуватий. Від часів неоліту з Ж. робили зброю, знаряддя праці, предмети культу і прикраси. Особливо високого рівня цей промисел досяг у Китаї в XIV–XI ст. до н. е., де, крім згаданого, виготовляли ще й статуетки тварин, музичні інструменти, пряжки поясів тощо. Назва Ж. пов’язана з приписуваними йому колись цілющими властивостями у лікуванні нирок. Тепер з нього роблять дешеву біжутерію. Родовища Ж. у Зах. Китаї, Забайкаллі, на Уралі та Памірі і в Бірмі. В Україні вироби з Ж. є рідкісними. Перші прикраси з Ж. з’явилися у неоліті.

КАМІННЯ КОЛЬОРОВЕ ВИРОБНЕ – найнижча за вартістю категорія каміння, що використовується у ювелірній справі та інших видах ужиткового мистецтва. До К.к.в. належать: нефрит, лазурит, порфіри, лабрадорит, стеатит та ін. Трапляються у великих монолітах. Використовується в каменерізному мистецтві, скульптурі малих форм, ювелірстві.

КАБОШОН (фр. саbochon) – опуклий, відшліфований з одного чи двох боків, але не огранований коштовний камінь.

КОРАЛИ (грец. noρáλλia корал) – морські тропічні тварини типу кишковопорожниних, що живуть на морських та океанських скелях. Червоні, або благородні, корали утворюють колонії, основою яких є вапняковий скелет червоного кольору; з нього виробляють прикраси та різні художні вироби. К. використовували ще в античності, виготовляючи геми, камеї, намиста, у Cередньовіччі – головним чином для декору культового посуду. В епоху Відродження з коралів робили дешеву біжутерію, а в XVII ст. прикраси для одягу та зброї. У XIX ст. вироби з К. знову набули поширення (намисто, персні), зокрема і як народні прикраси в Україні (т. зв. добре намисто).
Експертиза коралів. Імітації коралів є пластмасові, фарфорові, скляні та пресовані з коралової стружки, фарбовані червоним кальцитом. Останні «шиплять» при взаємодії зі соляною кислотою, на відміну від природних К. При точковому нагріванні розжареним залізом пластикові К. дають різкий синтетичний запах. Фарбовані К. пускають колір у гарячій воді. Природні К. мають сітчасту структуру та природні дефекти на зразок «червоточин». Їх часто маскують кольоровим воском.
Родовища в Україні. Більше 30-ти родовищ коралових вапнякових порід мармуровидного характеру є в Криму.

КОРУНД (мовою гінді – kurunda, з санскр. kuruvinda – рубін) – мінерал високої твердості (9 за Моосом), за хімічним складом – безводний глинозем. Прозорі відміни К. є коштовними каменями 1-ї категорії, забарвленими домішками в різні кольори: рубін – червоний від окису хрому, сапфір – синій від окису заліза або титану, східний топаз – жовтий. Чистий К. – білий сапфір. Непрозорі відміни К. та наждак (корундова порода з домішками кварцу, гематиту, магнетиту та ін.) використовуються для виготовлення абразивів та абразивних порошків. Родовища К. є на Уралі (Борзовське та Іртяське), в Казахстані (Семіз-Бугу) та ін., в Індії, на Цейлоні, Мадагаскарі, в Австралії та Північній Америці.

ЛАЗУРИТ (від араб. Lazavard – блакитний камінь) – лазуровий декоративний камінь від ніжно-блакитного, зеленувато-синього до синьо-фіолетового відтінків, часом із золотавими вкрапленнями колчедану. Непрозорий, із скляним полиском. Використовується як декоративний камінь для інкрустацій, а в ювелірних виробах йому надають форми кабошона або пластинки. З відходів Л. виготовляють високоякісну ультрамаринову фарбу. Родовища Л. є на Байкалі, в Афганістані, Чилі. Л. високо цінувався з глибокої давнини: в Стародавньому Єгипті з нього різьбили зображення скарабеїв, його використовували для інкрустації, в країнах Передньої Азії виготовляли циліндричні печатки та статуетки, в Європі часів Відродження та бароко – предмети розкоші: вази, тарілки, чаші тощо. Тоненькі пластинки Л. застосовували для облицювання стін. У наш час Л. використовується у ювелірному мистецтві.
Експертиза лазуриту. Підфарбований аніліном лазурит пускає фарбу в гарячій воді. При нагріванні природній Л. набуває густішого кольору. Синтетичний Л. м’якший за природній.
Родовища в Україні є в Карпатах ультрамаринового кольору.

МАЛАХІТ (від грец. Μαλáχη мальва) – камінь класу карбонатів. Зелений колір М. зумовлений наявністю міді. Блиск скляний. Використовується як виробне каміння для художніх декоративних виробів (вази, стільниці, прикраси тощо) і як сировина для виготовлення фарб, а моноліти з гарною будовою – як самоцвіт. В античному світі та в Середньовіччі з М. робили камеї, релікварії, книжкові оправи; в період класицизму – біжутерію, письмове і туалетне приладдя, свічники, вазони. М. інкрустували меблі тощо. Найвідоміші родовища М. є на Уралі і в Казахстані.
Експертиза малахіту. Імітують пластмасами, які тепліші на дотик, ніж холодний малахіт. Прозорі ділянки свідчать про імітацію склом. Пресований М. легший від натурального. При нанесенні на М. нашатирного спирту рідина синіє, а камінь у цьому місці побіліє.

МІСЯЧНИЙ КАМІНЬ – різновид калієвого польового шпату. Один з найдешевших напівпрозорих каменів. Як і всі типи польового шпату, М.к біліший, ніж високоякісний з ніжним синювато-блакитним відтінком, який асоціюється з місяцем. У минулому вважали, що М.к. вбирає проміння місячного сяйва і відганяє жахливі сни та відводить невдачі, пов’язані з числом 13. Переливи М.к. зробили його улюбленим матеріалом для прикрас у стилі модерн. «Чорний М.к.» – неправильна назва темного лабрадору, а «рожевий М.к.» – насправді є рожевим скаполітом. М.к. приписували властивості сприяти передбаченню майбутнього.
Експертиза місячного каменю. Різновидами є селеніт, лабрадор, амазоліт. Імітації нагадують скло, мають менше тріщин і вкраплень.
Родовища в Україні. У 1863 р. в с. Кам’яний Брід на Волині була відкрита майстерня А. П. Тузіні, що виготовляла ювелірні та галантерейні вироби з лабрадору (павиного каменю). Іризуючі лабрадори виявлені також на лівобережжі ріки Південий Буг нижче с. Люшневате і в Середньому Придніпров’ї.

НЕФРИТ (від грец. νεφόs – нирка) – мінерал класу силікатів, утворює напівпрозорі в’язкі агрегати різних відтінків зеленого, сірого і білого кольорів. Використовується як виробне напівдорогоцінне каміння. Вироби з нефриту відомі ще з часів кам’яної доби. Особливою популярністю нефрит користується в Китаї, де з нього виготовляють предмети культу, прикраси та речі господарського вжитку. Родовища нефриту є на Уралі, в Забайкаллі, на Памірі, в Китаї (гори Кунь-Лунь), у Новій Зеландії, на Алясці.
Експертиза нефриту. Силікат кальцію із зернистою структурою, тоді як жадеїт має волокнисту структуру і є м’якшим (силікат натрію й алюмінію).

ОБСИДІАН (від лат. Оbsidianus – камінь Обсидія, за ім’ям римлянина, що привіз камінь з Ефіопії) – природне силікатне скло сіро-чорного, іноді червоно-коричневого кольору зі смугастою або плямистою текстурою.

ОНІКС (грец., Öνuζ букв. ніготь) – мінерал, грубосмугаста різновидність агату. За кольором смуг розрізняється О. арабський (шари чорні і білі), карнеол-онікс (червоні і білі), сардонікс (бурі і білі) та ін. В античності О. був основною сировиною для виготовлення гліптик.
Родовища в Україні є на вулкані Карадаг, в ущелині Гяурбах, в басейні р. Бодрак від гори Кремінна до гори Лиса на р. Альма, в базальтах Рівненської обл. в басейні р. Горинь, в кар’єрах сіл Берестівець, Рафалівка, Великий Мидсько.

ОПАЛ (лат. ораlus, грец., від санскр. упалас – дорогоцінний камінь) – мінерал, гідрат кремнезему, що виділився з водних розчинів, тому виступає у вигляді натічних утворень, сталактитів тощо. О. має багато відмін – від молочно-білої (О. благородний) до кольорових і бурих. Для ювелірних виробів О. використовувався ще в античній Греції та Римі, особливо модним був у XIX ст.
Експертиза опалу. Опали крихкі (5–6), пористість яких забарвлюють чорним, темно-синім, димчастим кольором, пропитуючи розчином цукру з подальшою обробкою сірчаною кислотою або воском, гліцерином чи оліями. Для підсилення кольорів роблять дублети з підкладками чорного чи фольги. Дублети часто пласкої форми.
Родовища в Україні є на Волині, в Житомирській обл., Київської, Вінницької, Черкаської, Кіровоградської, Дніпропетровської областей, у Приазов’ї біля с. Катеринівка, в Криму.

ПЕРЛИ (фр., нім. реrlе, від лат. ріrulа – маленька груша) – використовувалися як прикраси, нанизані на нитку в коралях, нагрудниках, а також у сережках, перснях. П. утворюється внаслідок потрапляння в раковину молюска чужорідного тіла, наприклад, піщинки. Молюск виділяє на цей сторонній предмет особливу рідину, яка його обволікає, а згодом твердне, створюючи таким чином тіло П. Існують морські та річкові П. Від XIII ст. в Китаї П. почали розводити штучним способом, вкладаючи в раковину молюска чужорідне тіло. Виробництво штучних П. було вдосконалене у Японії в кінці XIX – на поч. XX ст. і продовжується донині. У XVI ст. жінки вважали, що носіння П. допомагало зберегти тонкий стан, що стимулювало попит на ювелірні прикраси з П., їх у великих кількостях стали звозити з Індії та Китаю саме з середини XVI ст. Англійська королева так любила П., що мала вишиті ними сукні. В кінці XVI ст. перлини неправильної форми використовували для зображення частин людського тіла чи фігур тварин у ювелірних прикрасах. Поєднані рельєфним моделюванням із золотом та коштовними каменями, П. дозволяли відтворювати складні міфологічні та біблійні сцени, чудовиськ, птахів, вітрильники, мініатюрні рельєфні композиції. В Україні П. з північноросійських рік, Індії, Ірану, Цейлону нашивали на одяг, прикрашали також шати ікон.
Експертиза перлів. Після появи у 1913 р. культивованих штучним способом перлів виникла потреба у розрізненні промислових, природних перлин та імітацій тих і інших. Один зі способів імітацій полягає у послідовному нанесенні на внутрішню поверхню пустотілої кульки опалізуючого скла, клею та гарячого воску. Інший спосіб імітації передбачає зовнішнє покриття скляних, перламутрових та целулоїдних кульок. Різницю між імітаціями та природними П. можна встановити «народним» способом «на зуб». При цьому відчутне характерне цокання чи оскомина. Вирощені П. розрізняють, кидаючи на кам’яну підлогу. Вони не так пружно скачуть, як міцніші і пружніші природні П. Під рентгеном у культивованих П. видиме ядро, на відміну від природних, що ведуть себе нерухомо. Природні та більшість вирощених П. розчиняються в оцтовій кислоті.
Під мікроскопом поверхня імітацій гладка, а в природних П. – лусковидна. Існує більше ста відтінків П.: від сріблясто-білого, рожевого, зеленкаво-жовтого до найдорожчого – чорного. Чорний та інші кольори іноді імітують, забарвлюючи П. розчином нітрату срібла. При цьому крізь лупу простежується нерівномірність фарбування. Найбільша з відомих у світі «Перлина Аллаха» знайдена на початку ХХ ст. біля Філіпін, має складну форму і важить понад 6 кг.
Знахідки в Україні рідкісні. У 1962 р. в давніх покладах ракушняка між Судаком і Феодосією вивили дрібні перлини діаметром 0,35–1,7 мм біло-рожевого відтінку. На початку 1950-х рр. у крупній мідії з Феодосії знайшли 133 перлини діаметром 3,2–5,2 мм. Окремі знахідки були в районі Карадагу.

ПЕРЛАМУТР (нім. реrlmutter, від реrlе – перлина і mutter – мати) – внутрішній шар мушлі двостулкових і черевоногих молюсків, що складається з тонесеньких платівок вуглекислого кальцію – арагоніту з домішками інших органічних сполук. П. має сріблясто-білий, кремовий чи чорний колір. Вище ціниться морський П., який добувають у Перській затоці, Червоному морі та західній частині Тихого океану. Річкові молюски дають сировину з тонким шаром П. і надто малими рівними площинами. В ужитковому мистецтві П. використовували від часів античності, а в Європі в XVI–XVIII ст. – для інкрустації прикрас та предметів розкоші, як, напр., в епоху Відродження робили медальний з гравійованим і заповненим чорною пастою орнаментом. П. широко використовується у сучасному українському декоративно-ужитковому мистецтві, зокрема, в інкрустованих виробах майстрів Прикарпаття – шкатулках, тарелях, кубках тощо.

ПІРОП (грец. πuρωπόs – вогняний) – мінерал групи гранатів. Колір темно-червоний. Застосовується як абразив; прозорі кристали використовуються в ювелірній справі як напівкоштовне каміння.

ПЛАТИНА (ісп. рlatina, від рlаtа – срібло) – сріблясто-білий коштовний метал. Застосовувався в ювелірній справі в Колумбії та Еквадорі ще до XV ст. У Європі з’явився після 1730 р., але висока температура плавлення суттєво обмежувала його можливості. Винайдення у 1847 р. американським вченим Р. Хейром киснево-водневої паяльної трубки значно спростило роботу з П., і вже на поч. XX ст. цей коштовний метал широко вживали в ювелірстві. П. має високу міцність та ковкість, з часом не тьмяніє, тому добре підходить для оправ коштовних каменів. Звичайно її застосовують у сплавах з іншими металами. Одним з найбільших у світі споживачів П. для створення ювелірних прикрас на даний час є Японія.

РУБІН (лат. rubinus, від ruberг – червоний) – 1) дорогоцінний камінь, прозора різновидність корунду червоного кольору, що складається з кремнієвої кислоти та окисів металів (заліза, алюмінію, магнію, марганцю, калію, хрому, титану). Добувають Р. у Бірмі, Танзанії, на Цейлоні; 2) текстильна жакардова тканина, що призначалася для вечірніх суконь. Випускалася у темних розцвітках бордового, коричневого, зеленого, фіолетового кольорів і мала яскраво виражений об’ємно-рельєфний тканий рисунок.
Експертиза рубіну. Відрізнити рубін з твердістю (9) від імітацій синтетичними каменями та склом можна, насамперед, тестом на подряпини за допомогою синтетичного рубіну. Синтетичні рубіни мають, як правило, бездоганне забарвлення без домішок. Крупні природні рубіни – рідкість.

САПФІР (грец. Sappfiero від інд. Сапіргіуа – синій) – мінерал, різновид корунду синього або яскраво-блакитного кольору. Коштовний камінь. З давніх часів використовується в ювелірному мистецтві. У релігіях Сходу сапфір – символ Божественної слави, в Давньому Римі – улюблений Сатурном.
Експертиза сапфіру. Імітують сапфір найчастіше кольоровим фіанітом, а також подібними мінералами: турмаліном, шпінеллю, топазом, цирконом, танзанітом, кордієритом. Термальна обробка і відповідне опромінення дозволяють надати як природним, так і синтетичним сапфірам густішого забарвлення. Є і клеєні імітації, так звані дублети, коли тонка смужка сапфіру кріпиться до кварцу і місце кріплення маскується оправою.

САРКОФАГ (грец. Sarkophagos – м’ясоїдний) – початково у найдавніших похованнях надтрунний камінь, вид вапняку, дотикаючись до якого тіло померлого швидко тліло. У більш відомому значенні С. – подовгаста скриня з дерева або каменю, призначена для поховання. У Стародавньому Єгипті С. мали антропоморфну форму, вставлялися один в один, дерев’яні оздоблювалися вишуканим розписом; у Стародавньому Римі великі мармурові С. прикрашали рельєфними зображеннями тощо. Поява С. на території України пов’язана з культурою грецьких міст-полісів Північного Причорномор’я VI ст. до н. е. – II ст. н. е. С. широко побутували в поховальній культурі скіфських царів (С. з Неаполя Скіфського III ст. до н. е. – II ст. н. е.). Перші мармурові С. для поховання князів Київської Русі теж, очевидно, привозили з причорноморських міст і оздоблювали новою на той час християнською символікою, як, наприклад, саркофаг Ярослава Мудрого II ст. Відомі також металеві С., які виготовляли технікою лиття, оздоблювали скульптурними карбованими і гравійованими зображеннями, фігурними й орнаментальними композиціями. Такий тип С. набув особливого розвитку в Україні в XVI–XVII ст. Виготовленням металевих скульптурних С. (надгробків) займалися і спеціальні майстерні-людвисарні, наприклад, майстрів Франке у Львові. До найкращих взірців металевих С. в Україні належить надгробок воєводи Адама Киселя (с. Низкеничі на Волині). У подальший час С. стали називати і монументальні гробівці, оздоблені кам’яною скульптурою, рельєфним різьбленням тощо. До кращих пам’яток такого типу належать, наприклад, численні кам’яні оздоблені скульптурою С. Личаківського цвинтаря у Львові.

САРДОНІКС, САРДІЙ (грец. Sardonyx, лат. sardinus від Сарди – столиці Лідії й опух – онікс) – мінерал, різновид смугастого халцедону. На відміну від іншого його різновиду – агату шари С. молочно-білого та пурпурово-червоного кольору мають не концентричне, а паралельне розташування. Від цього забарвлення походить інша назва – сердоліковий онікс.

СЕРДОЛІК (від давньорус. – радує серце і лик, лат. – карнеол) – мінерал, коштовний камінь, різновид халцедону – некристалічного кварцу червоно-жовтого чи пурпурового кольору, зумовленого вмістом у ньому оксидів заліза. Сердоліку здавна приписували лікувальні властивості, він був символом життя і здоров’я, з чим пов’язане виробництво з нього талісманів і амулетів. Інше трактування назви С. – від міста Сардис у Малій Азії.
Родовища в Україні є на вулкані Карадаг у розкопках скіфських курганів Неаполя Скіфського, Херсонесу, Боспору, Ольвії.

СЕРПЕНТИН (від лат. Serpentinus – зміїний) – мінерал групи силікатів зеленого кольору з плямистим забарвленням, яке нагадує шкіру змії, звідси назва. Здавна використовувався для виробництва камей. С. вживали переважно для облицювання фасадів будинків, стін, колон, камінів та дрібних різьблених предметів – свічників, ваз, цоколів статуеток.

СЛОНОВА КІСТКА – матеріал, що широко застосовувався у ювелірній справі, здебільшого з бивнів слонів чи викопних мамонтів. Початково колір С.к. білий, але з часом вона жовтіє і навіть стає коричневою. З найдавніших часів С.к. застосовували в Японії та Китаї для створення різьблених прикрас. У Європі С.к. широко вживали з XII–XIII ст., а в Росії різьблення на моржових іклах має місце з X ст. Наприкінці XIX ст. в Німеччині, в Ербаху, було відкрито спеціальну школу для виготовленя різьблених виробів із С.к. Незважаючи на заборони торгівлі С.к. у Європі, попит на цей коштовний матеріал зберігається, і різьбярі у Південній та Південно-Східній Азії все ще використовують його.
Експертиза слонової кістки. Від середини ХІХ ст. з’явилися перші імітації С.к. ксилонітом, що є продуктом взаємодії нітроцелюлози і камфорного спирту. З замінника легко стесується стружка, він пахне камфорою і електризується при натиранні. Природня С.к. при збільшенні крізь лупу має характерну структуру волокон, яка ще помітніша у бивнях мамонтів, що мають дещо густіший відтінок. У ювелірстві також використовують кістки і зуби гіпопотамів, нарвалів, кашалотів, моржів, роги оленів тощо.

СМАРАГД, ІЗМАРАГД (від грец. δμαραγδοσ – смарагд) – коштовний камінь групи берилу 1-ї категорії. Хімічно стійкий. Сполуки хрому та ванадію надають йому гарного трав’янисто-зеленого кольору. Перевага хрому змінює колір на золотисто-зелений, а ванадію – на синювато-зелений. Полиск сильний, скляний. При обробці С. звичайно надають прямокутної чи квадратної форми і ступінчастої огранки, яку також називають смарагдовою. Найбільші родовища – на Уралі, в Колумбії, Єгипті. В Алмазному фонді Росії є три камені вагою 250, 133,75 та 135,2 карата. Стародавні греки і римляни високо цінували С. як декоративний камінь. Пліній повідомляє, що Нерон спостерігав бої гладіаторів крізь увігнуту смарагдову лінзу. В Cередньовіччі С. був одним із найулюбленіших самоцвітів. Майстри-ювеліри Київської Русі XI–XII ст. для оздоблення окладів ікон, хрестів широко застосовували С. поряд з іншими самоцвітами та перлами. Знахідки С. в Україні рідкісні і не мають особливого практичного значення.
Експертиза смарагду. Зустрічаються на Уралі, Казахстані, Україні. При експертизі відрізнити істинний смарагд допомагає «фільтр Челсі», через лупу якого камінь бачиться червонуватим, здебільше нерівномірно забарвленим. Імітації через цей фільтр виглядають зеленими. Штучні лабораторні смарагди мають рівномірне забарвлення характерного блакитно-зеленого відтінку. В імітаціях дуплетами фрагмент смарагду склеюється зеленим клеєм і місце склейки маскується оправою прикраси.
Оклад Євангелія 1686 р. київського золотаря Христофора на замовлення гетьмана Івана Самойловича має чисельні вставки смарагдів, гранатів, перли, гірський кришталь. Смарагд також є в митрі ХVІІ ст.; у «Чернігівській панагії», в багатьох іконах.
Рідкісні родовища в Україні є в Приазов’ї.

СОЛІТЕР (фр. solitiaire – одинокий, окремий) – великий діамант в оправі ювелірного виробу без додаткових прикрас.

СТЕКЛЯРУС (від скло і ярус) – підроблені перли, скляний бісер, нанизаний на нитку.

СТРАЗ (СТРАС) – штучний камінь, виготовлений зі скла, багатого на свинець. С. безбарвний, імітує діамант; зафарбований окисами металів (хрому, кобальту, марганцю, міді тощо), імітує дорогоцінне каміння. Використовується в ювелірній справі.

ТОПАЗ (від topazos, санскр. тепло, вогонь) – мінерал, чисті кристали якого є дорогоцінними каменями. Належить до класу силікатів, має значну твердість, поряд з прозорими димчастими відмінами буває блакитного, солом’яно-жовтого, червонуватого та малинового кольорів. Використовується в ювелірній справі. Родовища Т. є на Україні, а також на Уралі, в Забайкаллі, Бразилії, Норвегії і Мальгаській республіці.
Експертиза топазу. Найкрупніший кристал жовтого топазу вагою 117 кг зберігається у Відні. Рідкісні рожеві Т. можуть оцінюватися в 3500 доларів за карат, тоді як сріблясті Т. – по 10 доларів за карат. Т. маловивчені мінерали, в яких колір можна міняти опроміненням. Імітаціями найчастіше є раухтопаз – димчастий кварц. Природний Т. твердіший від кварцу, дряпає його і має включення: бульбашки, флюорит, турмалін тощо. Примітивною імітацією Т. є скляні стрази. Жовті Т. імітують циркон, цитрин, геліодор. Рожеві – турмалін, сапфір, аметист, марганіт, кунцит. Безколірні – гірський кришталь.
Родовища в Україні є на Волині, в Житомирській обл., в с. Осторонь. Найбільший топаз «Академік Ферсман» важить 1850 г.

ТУРМАЛІН (від інд. turmalі) – коштовний камінь, боросилікат кристалічної структури найрізноманітніших кольорів – від прозорого різновиду до жовтого, синього, зеленого, коричневого та чорного. Видобувають в Сибіру, Індії та Південній Америці.
Експертиза турмаліну. Т. має велику кількість відтінків від червоного (рубелліта), густо-зеленого (верделіта), синього (індіголіта), бузкового (апіріта), жовтого (топазоліта), чорного (шерл), оливково-зеленого (хамелеоніт) та ін.
Родовища в Україні є біля Житомира, в Придніпров’ї поблизу с. Малинівка, Андріївка, Єлисеєвка, в урочищі Сороки, в терлітах Приазов’я.

ХАЛЦЕДОН (від грец. chalkedon) – мінерал, напівкоштовний камінь, різновид кварцу. Розрізняють червоний (карнеол, сердолік), зелений (хризопраз, геліотроп), пурпурний (сардер), смугастий (агат, онікс). Назва походить від міста Халкедону в Візантії.

ХРИЗОБЕРИЛ (від грец. сhrysos – золото і берил) – мінерал, рідкісний коштовний камінь, складний окис алюмінію та берилію золотисто-жовтого, рідко зеленкуватого кольору, твердий і прозорий. Різновид хризоберилу, забарвлений оксидом хрому в зелений колір, – александрит.

ХРИЗОЛІТ (від грец. сhrysos – золото і lithros – камінь) – мінерал, коштовний камінь. У давнину хризолітами називали всі камені золотистого кольору. Нині – жовто-зелені різновиди корунду.
Експертиза хризоліту. Природний Х. твердий (6,5–7), прозорий, із невеликими вкрапленнями. Як синонім, хризолітом іноді називають також світло-жовто-зелені берили, топази, хризоберили, корунди, шпінелі, гранати-демантоїди.

ХРИЗОПРАЗ (від грец. сhrysos – золото і prasios – зелений) – коштовний камінь, різновид халцедону, забарвлений солями нікелю в золотисто-зелений колір.

ЦИРКОН (нім. zirkon від перс. zargum – золотий камінь) – мінерал, силікат цирконію золотисто-жовтого, червоного чи зеленого кольору. Прозорі кристали цирконію – коштовні камені, іноді використовуються для імітації алмазів. Червоно-золотисті називаються гіацинтами.
Експертиза циркону. Ц. має високу твердість (7–7,5) і крихкість, часті подряпини на гранях. Бувають прозорі, жовті, червоні, коричневі, зелені і голубі циркони.
Родовища в Україні є в Приазов’ї в маріуполітах біля Маріуполя.

ЦИТРИН (від фр. сіtron – лимон) – мінерал жовтого забарвлення, напівкоштовний камінь, різновид кварцу.
Експертиза цитрину. Ц. імітують димчастим кварцом при температурі 300 °С, опаленим аметистом при 500 °С, моріоном. Природні Ц. світло-жовті.
Родовища в Україні є на Волині, в районі р. Базовлук Дніпропетровської обл. (світло-рожевий кварц), рідко в Криму.

ЯХОНТ – назва кількох видів дорогоцінного каміння часів Київської Русі, головним чином рубіну та сапфіру.

ЯШМА (араб. яшм, татар.) – напівдорогоцінний камінь, що відзначається дуже високою твердістю. Колір – червоний, зелений, сірий, часом жовтий, чорний, білий. Часто зустрічається переплетення різних кольорів у вигляді смуг, хвиль, плям. Я. використовується для виготовлення ваз, стільниць, як облицювальний камінь. Чорну яшму називають лідійським каменем. Поклади Я. зосереджені на Уралі, Алтаї. В Україні – в Криму, на Закарпатті та в Житомирській обл.
Булава Б. Хмельницького була з яшми і прикрашена 130-ма самоцвітами.
Родовища в Україні є на вулкані Карадаг, на хребті Карагач, біля Маріуполя, в Закарпатті поблизу с. Великі Раковиці, біля м. Берегова на горах Мужиєва і Беганьська, неподалік с. Кобилецька Поляна; в с. Раздольное Донецької обл., на березі р. Мокра Волноваха, в Рівненській обл. поблизу с. Берестовиця і Янова Долина, біля с. Збраньки Овруцького району Житомирської обл.