МЕДАЛЬЄРСТВО – галузь творчої практики, що спеціалізується на виготовленні медалей, медальйонів, плакеток, пам’ятних відзнак та дрібної металопластики методами лиття, штампування, різьблення головним чином з металів, гіпсу, пізніше кераміки. Термін «медаль» (фр. medaille), означає щит, круг з двобічним рельєфним зображенням, металевий знак. Термін «медальйон» (іт. medaglione) означає велику медаль. Медальйони були в головному обігу поряд з монетами у Стародавньому Римі. Свідченням тісних політичних та економічних зв’язків римських імператорів з князями Волині і Галичини у ІV–VІ ст. є археологічні знахідки: 7 імператорських медальйонів ІV ст. Константина Великого і його синів біля с. Ласків (знахідка 1610 р.); золотого медальйона імператора Йовіана в с. Борочиці Волинської обл.; два золотих медальйони імператора Трояна, знайдені біля с. Браки Волинської обл.; золотий медальйон Константина Великого з Перемишля Галицького, знахідка медальйону Константина І російськими солдатами Південно-Західного фронту Першої світової війни. За М. Брайчевським, Я. Ісаєвичем, концентрація знахідок золотих медальйонів і римських монет І–ІV ст. поруч із князівськими могилами підтверджує існування зв’язків ранньофеодальної аристократії «Дулібського союзу племен» (В. Ідзьо, 2005, с. 52), волинських і хорватських князів з Римською імперією. Прообразами медалей і медальйонів з давньоруських часів є оберегові талісмани- змійовики, що побутували до ХІV ст. Два золоті литі амулети-змійовики київського виробництва зберігаються в державному Російському музеї у Санкт-Петербурзі. Один з них діаметром 7,4 см із зображенням архангема Михаїла та обвитої зміями жіночої голови на звороті знайдено поблизу Чернігова. «Бісерний» стиль надпису довкола цих зображень фіксує ім’я Василій – охрещене ім’я Володимира Мономаха. За Б. Рибаковим, змійовик виконано між 1084–1094 рр. інший змійовик має діаметр 4,9 см, на золотому диску якого є зображення Богородиці з Дитям, знайдений у 1877 р. в с. Білгородка Київської обл., виготовлений близько 1100 р. На відміну від попереднього, соковита рельєфна пластика тут змінюється на переважно графічну образну мову та спрощений шрифт написів. Можливо, «Білгородська гривня» належала князеві Мстиславу, що був на престолі Білгорода Київського у 1117–1125 рр. Медалі вперше з’явилися в Пн. Італії в кінці ХІV ст. Мистецтво виготовлення медалей та медальйонів великого розвитку досягло в епоху Відродження. Видатними медальєрами цієї доби були Пізанелло, М. де Пасті, Д. Бальду в Італії, Ж. Пілон у Франції, К. Массейс в Нідерландах, А. Дюрер в Німеччині. У ХVІ–ХVІІ ст. до технології лиття при виготовленні медалей додалися карбування і гравіювання у високому рельєфі. У ХVІІ–ХІХ ст. медальєрство розвивалося в Англії, Франції, Австрії, з 2-ї пол. ХVІІІ ст. – у Росії. У ХІХ ст. поряд з нагрудними медалями та медальйонами широко розповсюдилися настінні та настільні медалі круглих, овальних форм та прямокутні плакети.

До найдавніших памяток українського медальєрства належать релігійні медалі, початку карбовані в Римі (з нагоди Берестейської унії (1596); медалі Божої Матері Холмської (1765), Почаївської (1773). В Україні карбування релігійних медалей запровадили монахи чину Василіян від 1776 р. Загальноєвропейські політичні рухи, пов’язані з «Весною народів» 1848 р. спричинили появу низки медалей і фалеристичних знаків українських громадських організацій, зокрема Головної Руської Ради («Хрест Свободи» (1848), «Гетьман Дорошенко» (1849), «Гетьман З.Хмельницький» (1848) та ін. З другої половини ХІХ ст. з’являються медалі сільськогосподарських і промислових виставок, ювілейні медалі видатних діячів культури (І. Котляревського (1895, 1903), М. Шашкевича (1911), Т. Шевченка (1911, 1914), медалі музичних, спортивних, громадських товариств.

Медальєрство здавна було частиною мистецтва виготовлення народних намистин та нагрудних прикрас в Україні. В кінці ХІХ – на поч. ХХ ст. були виготовлені медалі до 100-річчя з дня народження Т. Шевченка (1914); до відкриття пам’ятника І. Котляревському в Полтаві (1903). Особливої популярності набули медальйони в середині ХІХ ст. Можливість їхнього репродукування методом лиття спричинила моду на оздоблення медальйонами пам’ятного та декоративного характеру приміщень, на використання їх як подарунки, нагороди з нагоди ювілеїв, пам’ятних дат, виставок, змагань тощо.

Серед майстрів-митців художнього литва працювала значна кількість скульпторів. Представниками львівського медальєрства кінця ХІХ – початку ХХ ст. є П. Філіппі (1836–1874) (медальйон пам’яті В. Меодніцької, А. Міцкевича), Т. Блотніцький (1858–1928) (медальйон з портретом Ю. Коссака, А. Міцкевича), Т. Баронч (1840–1905) (медальйон В. Дзєдушицького, Д. Грабовського), Ц. Гошовський (1837–1911), Ю. Войцех Белтовський (1852–1926), Р. Левандовський (1859–1940), В. Пшедвоєвський (1877–1967), в доробок якого входить близько 200 медалей, плакеток і медальйонів, К. Ходзінський (1861–1921), О. Шиндлер, Є. Унгер, Т. Дікас, Н. Штернберг, Г. Шапіра, Ф. Шуман, Ю. Хмелінський, Ф. Кузняк та ін.

В 2-ій пол. ХІХ – поч. ХХ ст. була створена низка пам’ятних і нагородних медалей, присвячених сільськогосподарським та промисловим виставкам Галичини та Буковини. Композиційні сюжети таких медалей зображали і возвеличували розвиток крайового господарства, освіти, науки і техніки. Архівні документи свідчать про замовлення львівським митцям на медалі та пам’ятні відзнаки з нагоди Рільничо-промислової виставки в Гусятині (1872), руського співочого товариства «Львівський Боян» (1891), медалі «Клуб русинок» (1894). Серед перших технічних медалей відомі з нагоди Першої рільничо-промислової виставки у Львові 1877 р. (автор Н. Штернберг), присв’ячені Виставці б джолярно-огородничій та домашнього промислу в Тернополі 1884 р. (автор Г. Шапіра), Виставці будівельного промислу у Львові 1892 р. (автор О. Шиндлер) та ін. Однією з перших медалей з написом українською мовою була нагородна медаль Першої української хліборобної виставки в Стрию 1909 р. Іван Труш листувався з французькою фірмою «Беранже» про виготовлення медалі з зображенням Т. Шевченка до виставки українського мистецтва і художніх промислів (1904) із написом «Література, наука, штука». У 1916 р. з’явилися перші українські військові медалі та відзнаки легіонерів УСС, які носили з лівого боку кашкета або на грудях. Виготовляли ці відзнаки у Відні або в польових умовах військових походів з олова, цинку, бронзи чи целофану. Дотепер відомі понад 50 аналогічних відзнак «вояків-усусів».

Серед відомих українських художників, що виконували авторські проекти медалей, орденів та відзнак, – П. Ковжун, Р. Лісовський, О. Кульчицька, Ю. Буцманюк, М. Битинський, А. Паращук, О. Новаківський, М. Івасюк, М. Гаврилко, О. Лушпинський, П. Терещук, А. Андрейчин, М. Бутович, С. Гординський, С. Литвиненко, Я. Нальборчик, Є. Піхель, М. Бринський, Е. Козак та ін. Окремі групи фалеристичних пам’яток становлять відзнаки та нагороди легіону Українських січових стрільців, УГА, громадських, спортивних та мистецько-культурних товариств «Сокіл», «Пласт», «Просвіта», «Руська школа», «Чорноморе», «Січ», корпоративні відзнаки. Ювілейні відзнаки виготовляли до 50-ліття товариства «Рідна школа» (1931), до століття виходу «Русалки Дністрової» (1937) та ін. Щодо історичного значення медальєрства українська громадськість вела роз’яснювальну роботу. Зокрема, у 1917 р. Василь Щурат на засіданні в Комісії для історії мистецтва при НТШ у Львові виголосив реферат «Про пам’яткові медалі і хрестики». В період Другої світової війни склалася система нагород та відзнак УПА за участю митця Ніла Хасевича.

Серед фірм – виробників української фалеристики відомі фірма І. Кузьмича, м. Львів (1906), П. Снігуровича, м. Станіслав, Б. Хоминця, с. Тишівниця Стрийського р-ну, Торгово-промисловий дім «Достава», м. Станіслав, м. Львів (1905), ливарна фірма М. Брилинського, м. Львів, фірма «Reinemer Spiel», м. Відень та ін. Утім, авторство більшості видатних пам’яток (понад 900 одиниць) української фалеристики 1-ї половини ХХ ст. не встановлене.

За проектами Н. Хасевича та інших низку відзнак та нагород УПА 1951 р. було виготовлено в Західній Німеччині і в 1967 р. у США на честь 25-річчя УПА. У 1952 р. унікальну колекцію західноєвропейських медалей, орденів та хрестів XVIII–XX ст. з Сумського художнього музею було передано Музеєві образотворчих мистецтв ім. Пушкіна у Москві (43 предмети). На еміграції після 1939 р. отримала матеріальне втілення система бойових нагород Армії УПА, Армії УНР, пам’ятки комбатанських організацій та нагороди 50–80-х рр. громадських та ветеранських організацій.

Формування нагородної системи радянської доби у 1920-х рр. на східноукраїнських землях розпочиналося від низки нереалізованих проектів та замовлень на виготовлення у Німеччині із залученням художників-проектантів. На початку 1930-х рр. на конкурсній основі за участю журі КУЦВК замовлення на проекти та виконання зразків нагород передавалося до Ленінградського обласного товариства художників «ГЗО». Наприкінці 1960-х рр. проекти нагрудних знаків виконували художники Київської ювелірної фабрики з подальшим виконанням на Московському монетному дворі. Одним із провідних проектантів нагрудних знаків та медалей у цей час був Ю. Яременюк. Мистецтво пам’ятних медалей до історичних подій в Україні у 1970–1980-х рр. розвивали художники і скульптори І. Макогон, О. Олійник, Г. Пустовіт, А Рєзніченко, І. Хотінок, на еміграції Б. Масютин, П. Мегик та ін.

Новий етап заснування державних нагород України розпочався у 1992 р. відповідною постановою Верховної Ради України зі створенням спеціальної Комісії. Ордени Президента України, медалі та відзнаки 1990-х рр. розробляли митці О. Руденко, О. Івахненко, В. Швецов, М. Яковина, майстри ВАТ «Українські ювеліри», Ю. Хабарет, М. Лебідь, С. Міненок, В. Лесняк, О. Стукалов, А. Феньов, І. Безгін та ін. Видатні митці, творці пам’ятних та ювілейних медалей від кінця ХХ ст. – В. Попов, Е. Мисько, І. Самотос, О. Жолудь, М. Белень, Г. Козій, В. Гурман та ін.

Share to Facebook
Share to Google Plus