КОВАЛЬСТВО ХУДОЖНЄ – вид ремесла і декоративно-ужиткового мистецтва; виготовлення декоративних предметів з кованого заліза. Обробка заліза в гарячо му й холодному стані була відома з найдавніших часів. Про давні факти виплавки заліза в Індії написано в священних книгах Рігведах ХІІІ–ХІІ ст. до н. е. Протягом ІІ тис. до н. е. на багатьох територіях Євразії та Південної Африки відбулося знайомство з метеоритним залізом.

До унікальних і загадкових прикладів високоякісної обробки заліза в давнину належить Кутубська колона в м. Делі в Індії вагою близько 6,5 т, висотою 7,5 м, діаметром 42 см біля основи і 30 см верх. Склад колони містить 99,72 % чистого заліза, що, як вважають, впливає на відсутність іржі упродовж століть. Колона була встановлена у 415 р. на честь царя Чандратупти ІІ. Можливо, колона виготовлена методом зварювання окремих частин заліза масою 36 кг з подальшим проковуванням поверхні. Інша гіпотеза загадкового створення колони передбачає близький до сучасного метод порошкової металургії з розтиранням, просіюванням звареного заліза і подальшим пресуванням його при високій температурі в єдиний моноліт. Не випадково, що згодом саме Індія стала батьківщиною виробництва булатної сталі, випробувані сорти якої у ХІІ ст. і впродовж середньовіччя розповсюдилися на ринках металу Персії, Сирії, Єгипту та інших країнах Близького Сходу.

Залізорудну технологію видобутку й обробки металу одним з перших засвоїли халіби у Закавказзі близько 1500 р. до н. е. Кричне залізо вони отримували шляхом відновлення деревним вугіллям у сиродутних горнах. Самостійний процес винаходу та кування заліза відбувався в різних регіонах Євразії, але системне виробництво та імпорт залізної зброї і знарядь першими налагодили хети в Анатолії. Втім, винайдення залізної зброї не відразу витіснило бронзову і супроводжувалося синтезуючими технологіями ще у VІІІ ст. до н. е. в Ассирії та Урарту, де неякісну залізну зброю втоплювали у розплавлену бронзу. На території України вироби з міді почали кувати в 3 тис. до н. е., а заліза – в 7 тис. до н. е. У IX ст. майстри знали різноманітні види ковальських знарядь і різні технологічні способи виготовлення пакетного заліза, наварювання сталі на залізну основу, цементацію, гартування з наступним відпуском, техніку гарячого та хо лодного кування. Поряд із створенням господарських знарядь ковалі Київської Русі робили зброю: мечі, бойові сокири, наконечники стріл та списів, шоломи, обладунки. Особливо пишно прикрашалися мечі. Велику майстерність ковалів Київської Русі відзначив хорезмський учений II ст. Аль Біруні. Внаслідок татаро-монгольської навали К.х. на Русі почало занепадати і відродилося лише у XIV–XV ст., спочатку в західних областях України, які зазнали мен ше руйнувань. Майстри почали об’єднуватися у цехи. У Львові до одного цеху належали разом з ковалями слюсарі, голкарі, мечники, ножівники, майстри лицарських обладунків (платнери) та годинникарі. За цеховими структурами 1529 і 1558 рр. шедевр, тобто твір, що його мав виконати пре тендент на звання майстра, був суто вжитковим: слід було лише при двох нагріваннях з одного шматка заліза виготовити сокиру і підкову. Відомо, що у Львові робили вишукані художні окуття для скринь і дверей та складні замки. Львівських мечників вважали, поряд з краківськими, кращими в усій Речі Посполитій, а ножівники славилися столовими наборами, багато прикрашеними різьбленням, з ручка ми із слонової кістки та бурштину.

Share to Facebook
Share to Google Plus