Розвинувся у культурі давньої цивілізації від 3400 р. до н. е. у Месопотамії між Вавилоном та Перською затокою. У давньому світі цивілізація шумерів поділяла славу прекрасних металургів з єгиптянами. Головною пам’яткою шумерської металопластики є твори ювелірного мистецтва з царського поховання III тис. до н. е. в Урі. Їх цінність прирівнюється до цінності пам’яток унікальної гробниці Тутанхамона. Ідеалізм у трактуванні форм і любов до святкової помпезності є головними ознаками ювелірних виробів цього поховання. В частині урської гробниці, яка називається «Велика шахта смерті», знайдено десять арф, виготовлених із золота і срібла, а також 68 прислужниць царської особи, похованих з дерев’яними арфами. Ці музичні інструменти були оздоблені винятково майстерним карбуванням та інкрустовані золотом, лазуритом. Музика та музичні інструменти в Месопотамії користувалися особливою пошаною, музиканти в соціальній ієрархії стояли безпосередньо після богів і царів. Саме тому храмове мистецтво жерців-музикантів знайшло найтісніше поєднання з ювелірним мистецтвом, про що свідчить унікальне оздоблення згаданих арф з урської гробниці. Домінантою в композиційно-художньому вирішенні форми арф є навершя у вигляді реалістично трактованих голів священного бика чи барана. Навершя виконані у техніці карбування. Вирізані, реалістично трактовані форми голів тварин підкреслюються поліхромною інкрустацією очей, ший та ін. У техніці карбування виконана також знайдена у гробниці з Уру цікава невелика композиція у вигляді кози, яка пнеться за листом на заквітчане дерево. Реалістичному сюжетові надає посиленого декоративного звучання колористичний контраст синьої ляпіслазурі, нанесеної місцями на золоте тло пластини. Карбування було домінуючою технікою і при створенні шумерами ювелірних прикрас. Найвизначнішим прикладом жіночих прикрас шумерів є вбрання цариці та її прислужниці з тієї ж гробниці в Урі, що датується 2685–2654 рр. до н. е. Головний убір тут твориться з намистин лазуриту і доповнюється вінками із золотих листочків, які за конфігурацією нагадують листя бука і верби. Завершується головний убір гребенем із золотих квітів. Сережки цариці мають форму золотих півмісяців, що, як і листя, виконані з дуже тонкого листового золота. Ансамбль підтримується аналогічними листочками із золота, застосованими в намисті. Гробниці Уру зберегли до наших днів також і чоловічий убір, який свідчить про неперевершене володіння шумерами технікою вибивання й карбування. Йдеться про парадний шолом правителя Мескаламдуга, виконаний із суцільного листа електру у формі перуки з відтвореним ззаду вузликом волосся, пасмами завитків по всій поверхні та формами вух. Особливе враження урочистості та величі творить, поряд з прикрасами, і золотий посуд із шумерських поховань. З гробниці цариці Шубад до нас дійшли золоті келих, чаша з носиком, світильник і ситечко для молока або вина. Підкреслена простота ліній і форм цих предметів посилюється ідеально знайденими пропорціями та мінімальним орнаментальним оздобленням у вигляді ламаних ліній на вінцях або вертикальних ребристих канелюр по всій поверхні посудини. Через дефіцит металу золоті предмети протягом віків неодноразово переплавлялися. У 3 тис. до н. е. на території Месопотамії була відома техніка черні. Знаменитий кинджал з Біблосу, виконаний, як вважається, у 2 тис. до н. е., декорований фігурним зображенням по золотому тлу саме у цій техніці. До наших днів збереглися зразки використання металу в архітектурі при виготовленні мідних чи бронзових панно геральдичного або культового характеру. Показовим у цьому плані є мідне панно метрової довжини з Убайду з декоративним рельєфним зображенням левоголового орла, який атакує двох оленів. Поряд із шумерськими пам’ятками металопластики, сусіднє царство Аккад (2400–2200 рр. до н. е.) не відзначається багатими знахідками. Від 2300 р. до н. е. датується мідна голова царя Саргона Давнього з Ніневії. В пізніші часи, за панування на цій території ассирійських правителів, тут був створений унікальний пам’ятник архітектурної металопластики – бронзова обшивка воріт храму в Балаваті (859–824 рр. до н. е.). Композицію прямокутних воріт утворюють кільканадцять горизонтальних щільно розміщених один над одним рельєфних фризів із літописним зображенням військових походів царя Салмансара ІІІ. Цінність за художніми якостями численних зображень коней та людей на воротях примножує документальне відтворення подій, героїв, деталей одягу тощо. Це приклад своєрідного літопису історичних подій у металі, який не має аналогів. Відображеним на брамі храму в Балаваті військовим перемогам передував рішучий перехід до виробництва заліза, яке широко розгорнулося в Месопотамії у X–IX ст. до н. е. Як стратегічна сировина, у цей час залізо цінувалося нарівні із золотом і сріблом. Залізо відігравало в Месопотамії подібну, як у Єгипті, але не тотожну роль. У ранньодинастичний період серед амулетів могильника царівни Шубад зустрічається метеоритне залізо. Впродовж 2 тис. до н. е. залізо використовується в багатьох могилах Ассирії і Вавилону у вигляді браслетів як коштовність. Технологія обробки заліза найраніше була засвоєна племенами хетів на території Малої Азії. Хети, які належать до племен індоєвропейської мовної групи, з’явились у Малій Азії на північній частині Сирії в 3 тис. до н. е. Довгий час залізоробне ремесло зберігалося хетами як стратегічна таємниця. У 2 тис. до н. е. ціна заліза в Малій Азії у 5 разів перевищувала ціну золота, в 20 разів – срібла і в 6400 разів міді. З давніх письмовихджерел відомо, що хетський цар висилав у подарунок Рамзесові II (1317–1251 рр. до н. е.) корабель, навантажений залізом, і залізний меч. Вважається, що контакти з хетами спричинили появу заліза у Сирії і Палестині вже близько 1200 р. до н. е. Після падіння хетської держави залізо набуло поширення за її межами. Мала Азія увійшла в історію мистецтва металопластики також завдяки знаменитим луристанським бронзам з території Західного Ірану. Творцями цих виробів були передусім мідо-кіммерійські народи, що осіли тут у VIII–VII ст. до н. е. Розквіт виробництва бронзових предметів з втратою воскової моделі припадає на другу половину II тис. до н. е. і занепадає з початком І тис. до н. е.

Предметам побуту, зброї, частині кінської збруї, прикрасам, які зустрічаються у похованнях луристанського нагір’я, притаманний яскраво виражений індивідуальний характер і неповторність кожної речі, обумовлена технікою одноразового лиття по восковій моделі з подальшим карбуванням. Головними стильовими ознаками чисельних луристанських бронзових виробів є фантастичність зоо- і антропоморфних форм, ажурно-силуетні зображення яких здебільшого дзеркально-симетричні. Абстрактна лінеарність об’ємів, їх підкреслена плоскісність творять неповторний декоративний ефект. Частими мотивами є аналогічні з міфологією Дворіччя та хетів образи Гільгамеша, що долає довгошиїх тварин, богині-матері (Іштар), вотивні фігурки тварин, стилізовані постаті людей, які подаються у мисливських і військових сценах. Про високий художній рівень металообробки хетів свідчать також чисельні керамічні посудини, більшість яких знайдено у могильниках поблизу Сіалку. Вважається, що неповторні форми цього керамічного посуду імітують їх металеві прототипи, які не збереглися. Обтічна дзвінкість цих форм вражає. Побудова їх вишуканих, пружних силуетів немов навіяна законами аеродинаміки. Нехарактерні для кераміки довгі носики й тонкі ручки цих посудин, часті різкі заломи форм підтверджують думку про існування їх первісних металевих прототипів.

Прекрасні зразки литої металопластики дійшли до нас з часів існування держави Урарту, яка була у VIII–VII ст. до н. е. головним суперником Ассирії. Відлиті у техніці втраченого воску фігури грифонів, божеств на левах або биках часто інкрустувалися і покривалися тонким золотим листом. Іконографія бронзової пластики Урарту та Ірану має чимало споріднених рис, через Закавказзя вона набула поширення у Південному Причорномор’ї.

Share to Facebook
Share to Google Plus