Рококовий художній метал розвинувся в руслі стилю європейського мистецтва 2-ї чверті XVI II ст. Пишний декор нового стилю, в основу якого покладено мотив раковини (рокайль), об’єднав усі галузі художнього металу. Кількість дрібних декоративних елементів і орнаментики на металевих виробах значно зросла. У ювелірстві з’явилася маса дрібних предметів і доповнень до парадного одягу, які отримали спеціальну назву «бібелоти» (bibelot). Це були підвішені на ланцюжках амулети, медальйони, ключики з багатим декором. Характерною деталлю костюма були кишенькові годинники. В основі здебільшого ажурних прикрас з’явився ліпний пластичний декор у вигляді С-подібного завитка, який витіснив товсті філігранні прикраси барокової доби. У XVIII ст. спостерігається загальне зростання зацікавленості коштовними та напівкоштовними каменями різних видів. Це період відродження гірського кришталю, аметисту, рожевого кварцу, топазу. Камені мали овальну або квадратну форму і часто окантовувалися тонкою мережкою діаманта. Пишні форми рококо особливо яскраво виявилися у «пладеменажах», пляшкових передачах і нових формах посуду для кави, чаю і шоколаду. Мистецький напрям рококо зародився у Франції, але вершини у ювелірстві досяг у Південній Німеччині, зокрема в Баварії, а також у Польщі та Росії. У сфері ковальства стилістика рококо з’явилася найпізніше з усіх видів декоративно-ужиткового мистецтва. Мініатюризація форм, ювелірний підхід у формотворенні архітектурного кованого металу насамкінець призвели до втрати монументальності та власне специфіки кованого мистецтва. У 70-х роках 18 ст. поряд із цими занепадницькими тенденціями з’явилися перші ознаки класицизму в ковальстві.

Зброярство XVII–XVIII ст. у цілому швидко розвивалося по шляху полегшення форм і спрощення декору. Високохудожні індивідуальні вироби у цій галузі металопластики поступово ставали рідкістю, на зміну їм приходили типізовані форми озброєння. В усіх європейських країнах у мануфактурах було налагоджене тиражоване виробництво зброї.

Характерним індивідуальним озброєнням дворянства в добу бароко і рококо була шпага з м’яким дволезовим клином сплощеного ромбічного перетину. Особливого поширення шпаги спочатку набули у Франції та Німеччині й невдовзі витіснили характерні для Італії рапіри, що мали вузький трикутний перетин клинка. Частиною особливої декоративної обробки шпаг були гарди й рукоятки, які при єдиній конструктивній основі мали різноманітну пластичну та інкрустовану орнаментику.

Головним типом армійського поясного озброєння у XVII ст. стала шабля. Шаблі були короткі піхотні та довгі кавалерійські. Вони остаточно засвідчили про занепадницькі тенденції у мистецьких якостях холодної зброї.

До кінця XVIII ст. на армійському озброєнні кирасирів перебували палаші. Серед древкової зброї XVII ст. відомі піки (що надалі трансформувалися в батінети), алебарди, бердиші та еспонтони. Захисне головне спорядження XVII ст. характерне касками типу капеліни, що нагадувала давній сарматський шолом, залізними капелюхами, піхотними моріонами та пікінерськими кабассетами. Усе це спорядження у другій половині XVII ст. занепадає. Ще раніше, на початку XVII ст., під впливом розвитку вогнепальної зброї втрачають своє значення повні захисні облаштунки. Лише їх окремі частини, наприклад, кираса, продовжували функціонувати як традиційна уніформа.

Share to Facebook
Share to Google Plus