Класицистичний художній метал – металеві вироби XVII–XIX ст. в руслі художнього напрямку європейського мистецтва, іменованого класицизмом. Металопластиці цієї доби притаманні гармонія і симетрія форми, а також поміркованість у застосуванні запозичених з античності декоративних елементів. Це були листя і квіти лотоса, гілки лавра, пальмети, маски божеств. У композиціях ювелірних виробів запанували центральні вертикалі, абсолютно точний, ясний і чистий рисунок, розмірений ритм. Водночас унаслідок засилля машинної продукції намітився спад естетичного рівня речей. Поява рівномірно вальцованого фабричним способом металевого листа, спрощене надання йому необхідного рельєфу, широке застосування матриць сприяли численному зростанню й здешевленню начиння та біжутерії. Для виготовлення останньої почали використовувати нові сплави – томпак (жовто-червона латунь) та нейзільбер (сплав міді, нікелю і цинку). В прикрасах аристократії простежується мода на філігрань, емалі, позолоту. З 1870 р. для оправ діамантів почала застосуватися платина, яка витіснила срібло та золото. Провідні ювеліри шукають нові принципів розміщення діамантів на поверхні виробів для максимального вияву світлової гри каменів. Ці проблеми вирішувалися, насамперед, «королем ювелірів» французом Е. Картьє. Його естетичні концепції грунтувались на стилі Людовіка XIV, а також на вивченні ісламського різьблення, японської лакової мініатюри, архітектурного ковальства й мереживного шиття. Ознаки класицизму в золотарстві раніше, ніж у Франції, з’явилися в англійських виробах середини XVIII ст. Відкриття Болсовером ще у 1742 р. способу покривання міді сріблом (шеффілдське срібло) також сприяло популярності дешевих виробів серед незаможних верств. XIX ст. іноді називають золотим віком бронзи. Виконані в стилістиці класицизму та ампіру бронзові речі відзначалися підкресленою декоративністю, прекрасною якістю лиття, доповненого карбуванням і гравіюванням, вогняним (ртутним) або дешевим гальванічним золоченням. Емоційність бронзових виробів підсилювалась патинуванням поверхні, а також поєднанням його з застосуванням напівкоштовних каменів. Провідними французькими бронзівниками були П. Гутьє і П.-Ф. Томір. Їх авторству належать вишукані люстри з фігурками амурів, столи з ніжками у вигляді каріатид, канделябри у вигляді крилатих жінок з античним світильником у руках, кам’яні вази й кадильниці, декоровані бронзовими деталями. Крім самостійного звучання, скульптура малих форм використовувалася і як елемент декоративного оформлення чорнильниць, свічників, канделябрів, пресів для паперу і т. ін. У цих та інших предметах художники свідомо приглушували функціональне звучання, підкреслюючи образний тематичний характер скульптурної пластики. Наприкінці XIX ст. бурхливий розвиток художньої обробки бронзи закінчується. Ще донедавна популярний метал стали замінювати міддю і латунню. В архітектурному металі панує статика і дзеркальна симетрія. На початку XIX ст. об’ємність кованого металу витісняється чавунним литтям. Збільшення виробництва фабричного чавуну призводить до здешевлення та кількісного зростання металоконструкцій в архітектурі. У класицистичних інтер’єрах кований метал і чавунне лиття застосовувалися рідко.

Share to Facebook
Share to Google Plus