Самостійне та образне золотарство високого розвитку досягло в етрусків, найбільшого народу індоєвропейського походження, що населяв Середню Італію з 1 тис. до н. е. Металообробне ремесло, яким володіли етруски, було збагачено досвідом племен більш ранньої культури Вілланови, що заселяли Піренейський півострів у 2 тис. до н. е., прийшовши з території Придунав’я. З цього періоду з’явилися бронзові поховальні урни біконічних форм з геометричною орнаментикою та примітивні антропоморфні вотумні фігурки, виконані у техніці лиття у восковій моделі. Специфічно етруською бронзовою пластикою є фігурки левів, химер і знаменитої вотумної статуї Капітолійської вовчиці, яка згодом стала емблемою Риму. Найвищими досягненнями етруської скульптури вважаються почесні та посмертні портретні статуї, які відіграли роль у розвитку римського скульптурного портрета. Високого рівня, різноманітності й оригінальності в Етрурії досягло виробництво бронзового начиння. Це, насамперед, знамениті триноги-підставки для казанів з єдиного центру їх виробництва міста Вульчі, курильниці, канделябри, частини меблів, різномаїтий посуд, гравійовані дзеркала. Власне етруським винаходом вважаються також вотумні або побутові бронзові курильниці, на яких особливо яскраво проявилася любов до фантастичних форм і надмірної декоративності. Найвищий розквіт ювелірного мистецтва припадає на VII ст. до н. е. Головними центрами ювелірства були міста Ветулонія та Популонія. Композиції етруських ювелірних прикрас вирізняються антропоморфною та анімалістичною тематикою. Найчастішими зображуваними мотивами є крилаті генії, морські коники, химери, грифони, крилаті леви на фібулах, браслети і гривні у формі спіралі, закінчені головою й хвостом вужа, декор у вигляді риб’ячої луски та пальмет. Найпоширенішими техніками були карбування, гравіювання та гранулювання (зернь). Остання техніка досягла особливо високого розквіту. Етруски чудово володіли специфічним видом грануляції, що дістав назву «а пульвісколло». Техніка полягала у нанесенні на поверхню ювелірного виробу (фібули, шпильки тощо) рисунка сумішшю воску і меду з подальшим напиленням на зв’язуючу основу найдрібніших металевих кульок. Після очищення від зайвих металевих частинок виріб нагрівався до температури 900 °С з метою спаювання металевих кульок із поверхнею. Таким чином утворювався контрастний з блискучою поверхнею виробу фактурний рисунок. Ця техніка декорування стала в Етрурії особливо масовою й популярною. Ефект пишного, густого заповнення поверхні зерню різного розміру особливо часто застосовувався етрусками на сережках з характерними підково- та кошикоподібними формами. Заакцентована гра світлотіні, компактність форм та їх підкреслена функціональність є головними рисами етруських ювелірних прикрас.

Share to Facebook
Share to Google Plus