Готичний художній метал – вироби з металу, відповідні до художнього стилю готика, що панував у Європі між серединою XIII ст. та XV–XVI ст. Уже в XIV ст. церква перестала бути єдиним замовником на предмети золотарства. У середньовічних містах потребу в прикрасах та металевому начинні для дворян і бюргерів задовольняли цехи. Коло суспільних верств, яким дозволялося носити прикраси, у цей час значно розширюється. Характерною деталлю стають пряжки на взутті та одязі. По всій Європі знатні особи носили важкі багато оздоблені ланцюжки, які декорувалися підвісними знімними монетами. В Італії типовою деталлю у цей час стало використання у прикрасах цілковито прозорих кольорових емалей на срібній основі. Повсюдним нововведенням була поява комплектів прикрас (коралів, нашивних деталей, гудзиків, прикрас голови), що дістали назву «парюри». Популярність нашивних прикрас спричинила панівна з кінця XV ст. мода на облягаючі вузькі сукні. Багатство каміння та насичений стилізований рослинний орнамент створювали деяку перевантаженість декору вибагливих середньовічних прикрас. Як наслідок еволюції давньої форми фібули, виникли круглі чи квадратні защіпки плащів духовних осіб – моніли. Вони прикрашалися рельєфними зображеннями святих або готичної храмової архітектури на емальованому тлу. Єпископські персні, а також кадильниці нерідко трактувалися у вигляді шатрового завершення готичної архітектури. Скульптурні композиції на релігійну тему мали вплив на форми і види культових металевих предметів і начиння: хрести, релікварії філактерії, срібні вівтарі, дарохранильниці. Суворо величні, глибоко емоційні та одухотворені зображення на металевих виробах належать до найкращих проявів європейського готичного мистецтва. На відміну від металопластики східних країн, якій властива поліхромія, готична європейська металопластика тяжіла до вияву світлотіні, різниці фактур і об’ємів. Коштовне каміння використовувалося не з метою демонстрування пишноти, а як тонкий засіб для відтінення ліній, форм предметів і скульптурних груп. У період готики продовжувався активний розвиток бронзової металопластики. Ковальське ремесло готики яскраво застосоване і в окуттях скринь, кованих свічниках, ручках, замках. Ковані дверні завіси нерідко втрачають первинну функцію кріплення дверей, перетворюючись на суцільні рослинні форми, що сприймається як своєрідне відбиття ностальгії середньовічного міста за природою. Особливо інтенсивне збагачення декоративними рослинними елементами виявилося у завершеннях храмових решіток. Тут зустрічаються тонко виконані надзвичайно пластичні об’ємні лілії, фіалки, троянди, закручені в спіраль балдахіни. У пізньому середньовіччі, в архітектурі «пломеніючої» готики, у храмових решітках застосовується увесь відомий на той час арсенал технічних засобів і декоративних мотивів. Вибагливі мереживні конфігурації решіток іноді повторюють кам’яні обрамлення готичних вітражів. Поряд із монументальними храмовими у готичну епоху кувалися ювелірного характеру решітки для дарохранительниць, які багато прикрашалися золоченою рослинною орнаментикою.Високий рівень ковальства пізньоготичного періоду виявився також у виготовленні холодної зброї, яка з початку XIV ст. виключно характеризується досконалістю.

Поширення арбалетів, поява першої вогнепальної зброї, пристосування конструкції меча (типу кончар) для пробивання кольчуги зумовили неефективність останньої. З метою забезпечення невразливості до кольчуги почали додавати сталеві пластини на місцях грудей, ліктів і колін. У середині XIV ст. відбувся повний перехід до суцільних лат. Класичними прикладами захисного спорядження періоду є лати жандармерії французьких королів від Карла VII аж до Людовіка XII. На особливу увагу з точки зору формотворення і захисних якостей заслуговують форми шоломів типу саладу, бацінету та пізнішого арме, що сформувався у наприкінці XV ст.

Упродовж XIV ст. не виходила з обігу і найпростіша відкрита форма готичного шолому. Водночас сформувалися кінні захисні обладунки, що цілковито покривали корпус коня, шию та голову.

На межі XIV–XV ст. формування пластинчастих панцирів завершалося, і протягом XV ст. видозміни торкалися лише деталей.

Досконалість захисних обладунків викликала зміни у характері холодної зброї. До кінця готичної доби існували дві головні форми рицарських мечів: поясний (завдовжки близько 1 м) і сідельний (завдовжки 1,3 м). Останній призначався для кінного бою, при ударі заносився двома руками, а опускався однією. Звідси ще одна назва сідельного меча – «меч у півтори руки».

До середини XII ст. ці дві форми рицарських мечів були витіснені шпагою і палашем. Піші війська у період готики були озброєні подібними до форми списа алебардами, гвізармами, бойовими вилами «корсарами», а також важкими гостроконечними молотами для пробивання лат, перначами, шестоперами. Під впливом азіатського та східноєвропейського зброярства у Центральній Європі з’явилася шабля.

З XV ст. зброя характеризується розкішшю, декорується воронінням, інтарсією, карбуванням, витравлюванням, прикрашається коштовним камінням.

Перехід до наростання декоративних якостей холодної зброї та захисного спорядження значною мірою був спричинений появою першої вогнепальної зброї, що виготовлялася із залізних скутих смуг. З XIV ст. активно заявляє про себе нове ремесло – вогнепальне зброярство, домінуюче значення якого в озброєнні військ починається з періоду Відродження.

До XV ст. готичне мистецтво металопластики вичерпало усі технічні можливості й стилістичні риси, що відповідають розвинутому цеховому ремеслу доби. Соціальні зрушення, що назрівали в Європі, потік формально-технічних нововведень, який захопив художній метал, обумовили його подальші якісні зміни.

Share to Facebook
Share to Google Plus