Процес винайдення варіння та кування заліза у різних частинах Європи протікав самостійно.

В археологічних культурах раннього залізного віку в Європі перші залізні вироби спочатку копіювали бронзові. В епоху бронзи, тобто в XII–X ст. до н. е., на величезній території від Кавказу до Атлантичного океану, від Середземного до Балтійського морів стала формуватися так звана гальштатська культура (за назвою одного з могильників в Австрії). У вузькому розумінні це культура придунайських і адріатичних територій. За час існування Гальштату змінилося дві головні форми мечів, за якими цю культуру хронологічно розподіляють на два типи. У період 750–550 рр. до н. е. існував тип коротких колючих мечів з бронзи або заліза з навершями у вигляді завитків чи зрізаного конуса. Дерев’яна, бронзова або кістяна рукоятка меча відділялася від леза характерним серпоподібним перехрестям. Лезо меча розширювалося посередині й у напрямку до вістря знову завужувалося.

На другому етапі (550–400 рр. до н. е.) з’являються здебільшого залізні одно- і двобічні короткі колючі мечі з цільнометалевим або бронзовим руків’ям, рогоподібне закінчення якого увінчувалося двома шишкоподібними потовщеннями. Крім цієї зброї, для гальштатської культури характерні ритуальні сокири зі скульптурною пластикою, напівсферичні бронзові шоломи з вузькими полями й напівкулястими випуклостями або гребенем, круглі чи овальні щити, бронзові й залізні втулкові кельти, наконечники стріл, золоті, залізні та бронзові зооморфні фібули, прямі та С подібні псалії, велика кількість туалетних предметів, виті з дроту гривні, які на початку гальштатського періоду слугували жіночими прикрасами, наприкінці – відігравали функцію чоловічих військових відзнак.

Розквіт гальштатської культури припадає на 700–500 рр. до н. е. і пов’язаний з появою поліхромного посуду. Конічно звужені донизу ситули та циліндричні цисти, казани виготовлялися з листової бронзи, покривалися геометричним орнаментом і фризовими багатофігурними антропо- і зооморфними композиціями. Власна морфологія цих зображень й орнаментики іноді супрово джується впливами Сходу та етруської культури. Нерідко у гальштатських похованнях зустрічається етруський та грецький імпортний посуд. Унікальним витвором є багатофігурна скульптурна група мисливців на колісниці з великою центральною фігурою богині та сценами жертвоприношення оленів. Цей виріб було знайдено в Австрії у могильнику с. Штретвег. Складна композиція виготовлена у техніці лиття окремих її частин із втратою воскової моделі.

До яскравих пам’яток ковальського мистецтва кінця гальштатської доби можна віднести прекрасні залізні козли для вогнищ із закінченням у вигляді голів коней або биків. Геральдичні зооморфні об’єми трактовані плавними вигнутими лініями. Серед мотивів орнаменту посуду зустрічаються складні меандри, свастики, солярні символи, пальмети, завитки, мотив біжучої хвилі.

Нестійке пропорціональне співвідношення бронзових і залізних виробів у гальштатську епоху змінюється на цілковите домінування заліза у період наступної латенської культури. Носіями цієї культури стали індоєвропейські племена кельтів, що населяли Центральну спеціальну назву. Напівкулясті кельтські шоломи доповнюються порожнистими рогами, напотиличником і картушем. Бронзові щити декорувалися дротяними рослинними завитками та емалевими вставками, що імітують коралові. Навершям шоломів іноді служили бронзові фігурки кабанів та інших людинозахисних атрибутів кельтських божеств. У багатьох кельтських могильниках зустрічаються відлиті з бронзи культові фігурки богів, воїнів, танцюючих людей, оленей та кабанів, а також чисельних масок.

За час кельтського панування їхнє ювелірне мистецтво досягло найвищого художнього рівня в Європі. У техніці бронзового лиття з подальшим проковуванням для пружності виготовлялися фібули найрізноматніших конфігурацій з цікавою контрастною грою опуклих об’ємів, спіралеподібних завитків. Аналогічною технікою робилися й оригінальні жіночі пояси, складні форми ланок яких закінчувалися своєрідною защіпкою у вигляді зооморфного гачка та човника-приймача. Бронзові защіпки чоловічих поясів інкрустувалися металами у складних орнаментальних схемах. Кельтські ювелірні прикраси у цілому дуже масивні. Це браслети з кулястих модулів, фібули у формі орлів, гривні із закінченнями у вигляді людських голів тощо. Відлиті з бронзи псалії, а також різні підставки для начиння культового характеру мають конфігурацію гілок і листя омели – священного для кельтів дерева. Наприкінці латенського періоду значного поширення набувають бронзові дископодібні дзеркала кельтів із гравійованим орнаментом і фігурною ажурною ручкою.

Наприкінці IV ст. до н. е. з кельтських ринків зникли червоні тропічні корали, якими прикрашали різні металеві предмети. Натомість виникає техніка виїмчастої емалі, початковою метою якої була імітація червоних коралових вставок, які найчастіше траплялися на посуді та ювелірних прикрасах германців. Аналогічні тогочасні прикраси з території Британії, крім червоних, мають у собі також насичені сині, білі та зелені склоподібні вставки, за допомогою абразивів щільно підігнані до орнаменту перетинок. Інколи ідеально відшліфоване прозоре скло або напівкоштовне каміння розміщується на золотій підкладці з ефектом сприйняття на просвіт. Франки з метою використання ефекту прозорості емалей монтують їх в обрамленні без основи для сприйняття на просвіт. На відміну від конструктивних ювелірних виробів Риму кельтським прикрасам властивий високий рівень декоративності та стилізації рослинного орнаменту, який органічно поєднується з абстрактними мотивами гальштатської культури.

Характеристику кельтської металопластики можна завершити словами дослідника цієї культури, археолога С. Москаті: «Без сумніву, перед нами знаходиться найстаріша, найвеличніша, найчіткіша форма мистецтва прикрас, яку коли-небудь бачила Європа». В останніх типах форм і орнаментики кельтської металопластики простежується близькість до романського стилю.

Share to Facebook
Share to Google Plus