ЗОЛОТАРСТВО – художнє ремесло; виготовлення прикрас, предметів побуту та культу з коштовних металів (золота, срібла, платини), часто поєднаних з іншими коштовними матеріалами (самоцвітами, перлами, слоновою кісткою, бурштином, емаллю, кольоровим склом). Застосовувалися різні техніки З.: кування, лиття, гравіювання, карбування, філігрань та ін. З. ви никло в доісторичну епоху і рано досягло високого рівня розвитку. На стадії первісних суспільств на всіх континентах із самородків золота кували тоненькі пластинки, з яких вирізали і формували прикраси. В Стародавньому Єгипті вже знали складніші техніки З.: лиття, куття, гравіювання, зернь, поєднання з золотом обробленого коштовного і напівкоштовного каміння, пізні ше скла і техніки черні та емалі. Подібний розвиток З. відбувався на значній території Азії, звідкіля його запозичили і вдосконалили давні греки, починаючи з V ст. до н. е. Значного розвитку З. набуло в мистецтві сасанідського Ірану (серед. III ст. до н. е. – VI ст. н. е.). Його золотарі робили чудові срібні тарелі, чаші, тарілки, оздоблені зображеннями полювань, бенкетів, міфологічних тварин. Пізніше новим центром З. стала Візантія. Легендарні багатства імператорського двору складалися, в першу чергу, з золотих виробів – від особистих прикрас до облицювання храму святої Софії в Константинополі (від VI ст., архітектор Антемій Тральський та Ісидор Мілетський). Туре цькі завойовники в серед. XV ст. багато цих скарбів зруйну вали, збереглися тільки окремі предмети, що потрапляли до руських князів і до столиць західноєвропейських держав як дипломатичні подарунки. У X–XII ст. З. досягло високого рівня в державі франків, одним з його шедеврів є корона Карла Великого (X ст.). Головним центром З. став район Маасу та Нижнього Рейну, майстри якого досконало оволоділи карбуванням фігурних рельєфів і технікою заглибленої емалі (ретабул вівтаря св. Миколая в Клостернбурзі у Відні, XII ст.). З кінця XII ст. провідне місце у техніці заглибленої емалі зайняло місто Лімож у Франції. У XIII–XV ст. важливими центрами З. стали також Прага, Венеція, Аугсбург (Бургундія), Нюрнберг (Південна Німеччина). Усі ці осередки виготовляли переважно культові предмети – хрести, дароносиці, єпископські патериці, таці тощо. З настанням епохи Відродження, передовсім в Італії, в З. переважають вироби світського призначення – прикраси, карбований посуд для вина, тарелі, миски, вази та ін. З. почали активно займатися і такі видатні митці, як Ботічеллі, Гірландайо, Брунелескі, Вероккіо, Челліні, Дюрер. Одночасно, завдяки великим географічним відкриттям, передусім Америки, значно зріс наплив до Європи коштовних металів. Бароко і контрреформація внесли в P. риси надмірної пишності. Особливо відзначалися багатством оздоблення палаци і храми. Виготовляються золоті дароносиці у вигляді сяючого сонця, срібні статуетки і статуї святих, вівтарі, майстри яких змагаються у досконалості мис тецьких форм і техніки виконання. Центрами барокового З. стають Аугсбург і Нюрнберг, пізніше також Ві день і Прага. Великих успіхів досягло З. у Росії. У XVI ст. його центром стала Москва, де славилися імена майстрів Амвросія (золотий складень 1456 р.), Івана Петрова (сідло 1638 р.) та ін. З 30-х рр. XVIII ст. центр З. перемістився до Петербурга, де поряд з побутовими предме тами (напр., срібна супниця з Державного історичного музею, срібна таця із зображенням пророка Іони і рокайлями) створювали монумен тальні споруди (напр., срібна рака Олександра Нев сь кого 1750–1773 рр., Ермітаж). У XVIII ст. із З. виділилася в окрему спеціальність ювелірна справа (шліфування та оправляння коштовних каменів), а за З. залишилося виготовлення предметів із кош товних металів та емалювання. У XIX – на поч. XX ст. цей вид мистецтва занепадає. Воно зберігається в банках як необхідна для економічного розвитку валю та. Золото стало засобом нагромаджен ня багатства. На Україні 3. як художнє ремесло також мало давню історію. В Європі золотарство отримало назву ювелірне мистецтво.

ЮВЕЛІРНЕ МИСТЕЦТВО (від нім. juwel або гол. juweel коштовний камінь; англ. Jewelry, нім. goldschmiedekunst) – вид декоративно-ужиткового мистецтва: виготовлення художніх прикрас, коштовних предметів культу, побутового начиння, зброї та інших виробів з коштовних металів (золото, срібло), часто в поєднанні з коштовними та напівкоштовними каменями, перлами, перламутром, бурштином, кісткою, склом і ін.; до Ю.м. належать також художні вироби з коштовних металів (бронза, мідь, нейзільбер, титан, сталь). Головні техніки Ю.м. – кування, лиття, карбування, тис нення, різьблення, гравіювання, філігрань, зернь, чернь, емаль, інкрустація, травлення, шліфування. Ю.м. – один з найдавніших видів декоративно-ужиткового мистецтва. Початково ювелірні вироби мали символічно-магічний зміст, виконували функції оберегів та амулетів. З огляду на те, що обробка й ви добуток металу здавна супроводжували неабиякі труднощі, у більшості народів Ю.м. виділилося в особливу царину здебільшого професійної творчості. У цьому аспекті, крім професійного (міського), цікавим яви щем є суто народне (сільське) юве лірство (золотарство) сходу України та мосяжництво Гуцульщини. Ю.м. в Україні від здавна мало назву зо лотарство. Як одним, так і другим терміном прийнято оперувати і в сучасному українському мистецтвознавстві (див. ЗОЛОТАРСТВО).

Share to Facebook
Share to Google Plus